27 листопада 1918

27 листопада 1918: Протест латишів України

Простий селянин, зі стиля прокламації, може легко уявити собі, що большевик і латиш – синоніми. Але ми заявляємо: большевики і латиші це не одне й те саме. Латиші-большевики не лічать себе більше латишами – вони інтернаціоналісти

На стовпах для обʼяв по м. Києву розклеєні величезних розмірів прокламації під заголовком:

"Вони йдуть по селянський хліб… Червоні отряди большевиків спішать в українські села по хліб. Похід китайців і латишів за селянським хлібом".

Змістом і стилем проклаамція ця важить на темного читача, якого особливо може вразити заклик: "похід китайців і латишів за селянським хлібом", а через те простий селянин, з стиля прокламації, може легко уявити собі, що большевик і латиш – синоніми.

З приводу цієї прокламації латишський центральний комітет на Україні заявляє: большевики і латиші це не одно й те саме.

Латишів, належних до партії большевиків, по їх же офіціяльним даним (газета "Циня" 13 серпня 1918 р., № 118) усього тільки 3293 чоловіка, а латишських вояків-большевиків тепер ще менше, ввесь же латишський народ налічує коло 2 ½ мілійонів чоловіка.

Це яскраво показує, що латишів-большевиків, коли брати їх у відношенні до всього народу, взагалі дуже мало.

Латиші-большевики не лічать себе більше латишами – вони інтернаціоналісти і дуже часто самі виступають супроти латишських національних організацій.

Латишам, як народові, взагалі нема чого йти з берегів Балтийського моря сюди на Україну по хліб.

Латвія – країна хліборобська і стоїть на дуже високому ступіні хліборобської культури, а тому в українському хлібі не має потреби.

Народ латишський ні з українським, ні з руським народом не ворогує і до походу на Україну по хліб не готується.

Але як за часів війни, року 1915 багато латишів утікло від ворога, або було вигнано військовими частинами з рідної землі сюди на Україну, звідки їх і до цього часу не пускають, то прокламації, яка вище наведена, можуть викликати ворожнечу серед темного люду до неповинних ні в чому латишів біженців.

Голова (підпис)

Писар (підпис)

Нова рада, № 223, 27(14) листопада 1918 року

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.