9 листопада 1917: Дбаймо про свою столицю!

Треба змити з лиця Київа й українських міст стару ганьбу і виховувати мешканців на нових іменах, утворюючи тим самим певну атмосферу українства, маніфестуючи ступінь нашої культурности, бо лиш культурні народи вміють шанувати своїх великих і визначних людей. Ми живемо у культурному місті, у своїй столиці! Нехай же буде тут так, як у людей!

Українська Рада міста Київа дуже вчасно робить заходи, щоб надати нашій столиці національного обличча. Київ повинен бути українізований, прикраситися українськими написами, будівлями в національному стилю, українськими назвами вулиць.

Культурні народи всюди в Європі мають добрий звичай охрещувати вулиці своїх міст іменами національних героїв і визначних історичних подій, - те саме ми мусимо запровадити в себе.

До цього часу чуже панування на нашій Україні і в Галичині не давало виставляти перед очі народу імена наших визначних людей, і всі добре ще пам’ятають боротьбу, що провадилася у Львові незадовго перед війною з приводу переіменування одної з львівських вулиць у Шевченківську.

У нашій Україні лиш де-котрим провінціяльним містам пощастило мати у себе вулиці Котляревського та Шевченка. Київські-ж вулиці, площі і садки було забруднено іменами Столипиних, Бібікових, августіших і величних Николаїв, Олексіїв та Олександрів, що були тільки образом злоби до нашого краю і провідниками усієї дикої й смертельної ворожнечі до нашого народу.

Але Київ та Україна мала своїх великих і визначних людей – народолюбців, носителів свтіла, національних оборонців – преславних Кипріянів, Олельковичів, Сагайдачних, Могил, Плетенецьких, Туптал…

У нім пробували й робили своє велике діло Шевченко, Драгоманів, Костомарів, Антонович.

Тих людей і треба згадати у Київі. Це вони донесли до нас нашу рідну традицію і тепер їм треба дати за те всюди почесне місце.

Знесення памʼятника Петру Столипіну у Києві. Березень 1917 року

Треба змити з лиця Київа й українських міст стару ганьбу і виховувати мешканців на нових іменах, утворюючи тим самим певну атмосферу українства, маніфестуючи ступінь нашої культурности, бо лиш культурні народи вміють шанувати своїх великих і визначних людей. Ми живемо у культурному місті, у своїй столиці! Нехай же буде тут так, як у людей!

Скажуть, що треба хліба городянам, а не перехрещування вулиць. Але ж не хлібом єдиним живе чоловік, а тим паче тепер!

Певно, що гріх ламати все без розбору, бо у Київі є вулиці і площі, в іменах котрих зафіксовано певні моменти Київської історії чи топографії – вул. Стрілецька, Рейтарська, Виноградна, Кловська й т.д., цих імен нехай не торкається нічия рука, але кому щось доброго говорять імена Столипина, або назви царського саду, царської площі, Олексіївського парку?

Встала Україна і повинна відновитися колишня краса її культури; з наших міст, і з столиць має йти напружене перебудування нашого оточення зовнішнього і внутрішнього нашого життєвого укладу.

Зачинаймо його з Київа! Нехай тут не будується більше ні одна церква в чужому стилі, не зʼявляється ні одної камʼяниці і памʼятника, нехай прикрасяться наші вулиці іменами і згадками про наші національні гордощі і нехай покажуть ті святі імена нашим і чужим людям, що ми теж не бідні, і що ми вміємо теж цінувати своє добро.

Справу з переміною назв де-яких вулиць на українські, треба в магістраті не занехаяти, а піднести зо всею силою, щоб слідом за нею братися за инші такі справи планомірно, систематично і завзято.

Нова рада, 1917, № 173, 27 жовтня.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.