1 січня 1919

1 січня 1919: Організація влади

Дезорганізація влади і в звичайний "мирний" для держави час – лихо надзвичайне, в період же бурхливий, революційний, дезорганізація влади – річ воїстину страшна, це перший крок до катастрофи…

Чи вдержимось ми, чи витримаємо ми перед цілим світом цей – нігде правди діти – надзвичайно трудний іспит, іспит по державному праву? Вірю і сподіваюся зо всім громадянством нашим, що ми і цей іспит витримаємо.

Але… але тільки тоді коли, як і в перший перед повстанчеський час, ми будемо спіратись на нашу організованість. Дезорганізованість, відсутність солідарности в цей мент для нас довчасна смерть, наша погибіль.

І цю організованість, цю солідарність, я би сказав державний розум, такт, толерантність в першу чергу повинна виявлять наша влада.

Дезорганізація влади і в звичайний "мирний" для держави час – лихо надзвичайне, в період же бурхливий, революційний, дезорганізація влади – річ воїстину страшна, це перший крок до катастрофи…

Через це одним з найважлив[іш]их завдань уряду в цей мент є пильнувати за правидловим виконанням органами влади своїх обов’язків, треба стежити надзвичайно, щоби виконавчі органи влади, здійснюючи свої урядові функції, не відступали від закона і права.

Треба вживати всіх заходів, щоб органи влади були од мала до велика пройняті всією важливостю епохи і серьозністю мента, який переживає зараз наша Україна, наша відновлена молода республіка; треба стежити за тим, щоби в діях влади абсолютно не було місця тому, що по-російськи нам добре відомо під назвиском "усмотрение".

Усмотреніе навіть і в революційні моменти завше вносить в життя, і без того бурхливе, ще більший заколот, ще більшу трівогу.

На жаль, життя виразно зазначило, що і у нас на Україні серед представників нашої республіканської влади ще й за часи Центральної Ради були свої бонапарти, які рахувалися не стільки з почуттям права і вимогами закона, скільки з вимогами своєї "революційної" совісти…

Досвід ми маємо, що це до добра не доводило, а лиш ускладняло роботу державного механізму, не даючи змоги поставити як слід, державний потяг на певні рельси.

І зараз уряд наш, маючи вже певний державний досвід, з усякими проявами наполеонізму, перебільшенням влади, відомственними інтригами, службовим самолюбством повинен невпинно боротись.

Неможливо, наприклад, щоб органи адміністраційної або й військової влади втручалися безпідставно з порушенням елементарних вимог в справи судові; неможливо терпіти, щоб ці-ж органи влади увільняли своєю владою арештантів, які рахуються за судовою владою, не повідомляючи навіть про таке увільнення ту владу, по постановах котрої ці арештанти знаходяться під вартою і т.ин.

І, коли б що-небудь подібне трапилось уряд повинен вживати самих рішучих заходів, щоби припинити службовий азарт надто енергійних адміністраторів.

Взагалі зо всім тим, що підриває авторитет влади, вносить в життя плутанину, сприяє зросту неприємних відносин між представниками окремих галузів влади і веде часто до самих серйозних для держави наслідків уряд повинен рішуче боротись.

Такі з’явища сприяють дезорганізації самої влади, тоді як в її організації на ґрунті права – наша сила і міць.

Нова рада, 1919, 1 січня, № 1.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.