11 жовтня 1918: Похорони двадцяти чотирьох

8 жовтня 1918 року під селом Камʼянська Слобода відбувся бій між українською армією та ватагами російських більшовиків. Тоді загинуло 24 бійці Другого Запорізького корпусу, серед яких - сотник Роженко. Усі вони поховані у наразі російському селі Новий Ропськ

Новоропськ. Другий запорожський полк переживає важку втрату своїх братів-героїв, які полягли в важкій бійці з большевиками восьмого жовтня під Каменською слободою на Десні, де перебили великі сили большевиків. Сьогодня ховаємо двадцять чотири чоловіки, котрі весь час були дійсними лицарями України. Всі трупи понівечені, деяких не можна пізнати. Некрологи й описання бійки додатково дішлю; я покищо тільки підкреслюю смерть сотника Роженка; цей герой, яких Україна знає тільки в історії часів боротьби.

Полковник Другого Запорожського полку Болбочан

Нова рада, № 187, 1918, 13 жовтня

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.