5 жовтня (21 вересня) 1917: Пошесть

З давніх-давен по людях ходять всякі пошести, а тепер до них долучилась ще одна – це слабування на бучні прийоми та на прилюдні вшанування

З давніх-давен по людях ходять всякі пошести, а тепер до них долучилась ще одна – це слабування на бучні прийоми та на прилюдні вшанування.

Так колись робили римляне, але римляне шанували своїх героїв тоді, як вони вже були героями, а сучасні герої бажають, щоб їх прославляли раніш, ніж вони щось зробили.

В той час, коли так дуже потрібне діло, коли ми повинні працювати без відпочинку, поки що без подяки, то самев цей час ми тільки й думаємо про славу. І от слави чи здобудемо чи ні, а коли прокуняємо такий гарячий момент, який зараз переживаємо, то хто зна, чи буде нам шана й дяка? Певно, ні. А прокльони од покоління за нашу недбайливість, байдужість та себелюбство можемо начуватись. Та й пора б уже прочуматись од того хмелю, що пʼянив усих діячів з перших днів революції.

Села темрявою чорною оповиті, люди не знають, чого триматись і що робить, хвилюються, мов море бурхливе й хто може вгадати у віщо те хвилювання виллється… А ми з себе римлян удаємо, хоч направду з нас римляне дуже погані й нікчемні.

Нова рада, 1917, № 142, 5 жовтня (21 вересня), С. 1.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.