8 грудня 1917: Залізне підтримує Центральну Раду, а не більшовиків

Постанова Залізнянської сільської громади

В селі Залізному, Бахмутського повіту на Катеринославщині на загальному зібранні сільської громади постановили таке:

1) На території Укр. Народньої Республіки визнаємо єдину владу Українську Центральну Раду.

2) Урядом на Україні визнаємо тільки Укр. Генеральний Секретаріат.

3) Щиро вітаємо третій Універсал Укр. Центр. Ради.

4) Рішуче протестуємо проти того, щоб нашу територію Української Народньої Республіки розділяли на колонії, як напр.: щоб Донецько-Криворіжський Басейн прилучили до Російської Республіки з містом Харьковом (Постанова краєвого з'їзду Рад Робітничих Депутатів 17-го листопада 1917 року).

5) Цілком підтримуєм постанову Української Центральної Ради про скликання Укр. Установчої Ради.

6) Просимо Укр. Центральну Раду негайно зробити розпорядження, щоб усих вояків, які приїхали до нас у село забрали звідціля, тому що вони тут зовсім непотрібні (для оборони ми маємо "Вільне Козацтво" й безладдя тут нема), а вони тільки руйнують нашу продовольчу справу.

7) Прохаємо Укр. Центральну Раду роспочати марні переговори.

Нова рада, 1917, № 203, 8 грудня, С. 2.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.