2 грудня (19 листопада) 1917: Проголошення Української Республіки у Кам’янці-Подільському

ІІІ Універсал у Камʼянці-Подільському оголошували з оркестром й хором

У неділю 19 листопада у Пушкінському народному домі головою міської "Просвіти" Петровським при участи української трупи, генерального комітету на чолі з членом Української Центральної Ради Іваном Горемика-Крупчинським було улаштовано український мітинг-концерт, на якому одночасно відбулося урочисте оголошення Універсалу Центральної Ради од 7-го листопада.

Перед тим українська трупа з власним оркестром музики й хором під жовто-блакитним прапором з національним гимном разом з військом від гарнизону улаштувала парад від городського театру до народнього дому.

Універсал оголошено членом Центральної Ради Горемика-Крупчинським. Під час оголошення Універсалу публіка гучно аплодувала, а оркестр і хор виконували національний гимн.

Вечером у городському театрі також було оголошено Універсал.

Публіки в театрі було повнісенько; перед оголошенням Універсала Горемика-Крупчинський виступив з промовою і зазначив, що тільки у федеративній російській республіці народ зможе затвердити за собою всі здобутки революції і що тільки при самовизначенні народів запанує правда й воля на нашій землі.

Оголошення Універсалу публіка слухала стоячи.

Нова рада, 1917, № 192, 23 листопада.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.