22 жовтня 1919

22 жовтня 1919: Жах

У середині жовтня 1919 року Київ пережив масштабний єврейський погром. Причиною стали антисемітські статті у газетах "Киевлянин" та "Вечерние огни". У цих статтях євреїв огульно звинувачували у підтримці більшовиків

Все більше і ясніше вимальовується київська трагедія — здача Києва добровольцями, захоплення його більшовиками, бої на вулицях, і нарешті — другий вступ добровольців у Київ.

Коли б захотіли ми одним словом означити київські події, ми сказали б тільки — жах! Жах від котрого холоне кров, піднімається волосся до гори.

Жах, котрий погасив людську совість, людські почування, людську душу, а замість того — звірина злоба, криваве божевілля, якийсь дикий садизм і неймовірна, нечувана жорстокість, безглузда жадоба руйнувати, катувати, знущатись.

Так уявляється нам київська трагедія, або краще — чорнозвірине "мракобѣсіе".

Київські події можна розмежувати на два моменти: перший — захоплення Києва більшовиками і боротьба на вулицях з усіма її страшними наслідками: бомбардуванням міста із важких гармат, руйнуванням будинків, розстрілом мешканців і т. д.

Другий момент — повернення Києва добровольцями.

З цього моменту, власне й починається та кривава оргія, яку ми охарактеризували одним словом — жах!

Добровольці, повернувши Київ, стали шукати винуватця свого ганебного утікання з Києва.

Газета
Газета "Вечерние огни" опублікувала статтю з звинуваченнями євреїв у пострілах по денікінцях. Це і стало одним приводом до погромів. Згодом інформацію спростували, але погромників уже було не спинити

Таким винуватим, розуміється, став "жид". А раз "винуватий" наїжився, значить — ізолювати його, позбавити елементарних прав громадянина і віддати його на глум дикій озвірілій юрбі.

Таким "винуватим", кажемо, стало єврейське населення злобу, яка накипіла у добровольців за своє "доблестное 6Ѣгство" з Києва, вилито на київське єврейське населення.

Ні іспанська інквізиція, ні ті погроми, які зазнали уже євреї, не можуть дорівнятися своїм жахом і озвірінням до того, що діється зараз у Києві, бо воно виходить поза межі людського слова, людської кваліфікації.

Це просто безумний кривавий кошмар.

Розправа добровольців з євреями у Києві набирає систематичного організованого характеру.

Іде просто винищення жидів, які "продали Росію і привели більшовиків". Вирізують всіх — старих, молодих, дітей і жінок.

Озвірілі, п'яні банди московських офіцерів заливають єврейською кров'ю вулиці Києва, мстяться нелюдським способом над беззбройними й беззахисними; над тими, чия вина полягає тільки в тому, що він жид.

Російська преса в шаленій ненависті до єврейства, весь час підʼюжує хуліганські банди до помсти і "справедливої розправи" з ворогами "единой недѢлимой" Росії.

Якийсь вампірський психоз охопив денікинських розбійників. Психоз цей виливається в потворні, жахливі форми.

Над Києвом стоїть суцільний стогін, крики й прокляття жертв погрому.

Над Києвом — червона мла від людського озвіріння, лютої злоби і сліпої помсти над єврейським населенням.

М. Я.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.