9 вересня (29 серпня) 1919: Свято Котляревського

На могилі

Вже з ранку потяглися до могили депутації ріжних організацій з вінками й портретами. Могила була гарно прибрана, огорожі і доріжки полагоджені, а пам'ятник уквітчаний зеленню й квітками.

До 12 год. зібралась вже сила організацій. Понад 20-ти тисячний натовп народу оточував могилу; в огорожі були депутації і національний хор; за оградою з трьох боків школи на чолі з гімназією і школою І. Котляревського, "Просвіти" Полтави й найближчих її околиць, з четвертого — українські громадські установи, кооперативні й професійні організації, спілки.

О 12 годині дня з кладовищенської церкви рушив хрестний похід до могили Котляревського, була одслужена українською мовою урочиста панахида паном-отцем Ф. Булдовським соборньо.

Перед панахидою пан-отець Булдовський сказав промову. Панахиду співав національний хор під орудою Ф, М. Попадича.

По панахиді сказав коротку промову-привітання старий славетній письменник Панас Мирний.

Похід

По скінченні панахиди коло першої години дня, похід з національним хором в голові рушив по Кобеляцькій вулиці до пам'ятника Ів. Котляревському на бульварі його імени.

Похід строго дотримувався ладу, встановленого організаційною комісією. Четверо розпорядчиків легко керували многотисячним натовпом.

Простягшись від могили аж до самого пам'ятника на Котляревській, похід уявляв собою величню картину як числом участників в йому, так і тією внутрішньою спайкою, організованістю й витрівалістю, яка почувалася в кожному рухові кожного з участників.

Одностайне й односередне лився спів патріотичних пісень, національного гимна, одностайне й односердне величезний похід вітав окликами "слава" гасла, що кидалися серед похожан, і з непередаваємою однодушністю стрічалися оваціями українські національні прапори, позаборонені адміністрацією, що час від часу високо підносилися в голові походу.

З вимог вартових прапори спускалися й тоді якийсь час одні голі ратища маячили спереду. Тільки трьохлітній хлопчик на плечах у батька увесь час високо тримав рученятами маленький прапорець - його не займали...

Величний спів українського гимна й патріотичних пісень, що безперестанно лунав на всім просторі, зайнятому походом, викликав пошану у стрічної публіки, що купчилася в великому числі по тротуарах і всі здіймали шапки й з невкритою головою проважали похід.

Тільки в одному-двох випадках зухвально не було знято головного убрання, не дивлячись на вимоги розпорядників і публіки.

Але похожане поводилися стримано, хоч це й викликало велике серед них обурення.

Перед пам'ятником

О пів третьої похід розташувався перед пам'ятником Котляревському, і тут точно додержуючись порядку, встановленому організаційною комісією.

Урочистий настрій опанував усім величезним натовпом, що вкрив собою всю площу перед пам'ятником і далеко простягся по бульвару Котляревського. Сила людей визирає з вікон, розмістилась по балконах, звідтіль стежать за святом.

Літію правив пан-отець протоієрей Булдовський. Урочисто співав національний хор під орудою п. Попадича. По літії виступили з промовами Г. Коваленко і Ів. Карбоненко. Обох промовців натовп щиро й гаряче вітав.

Зовсім инше поставилася публіка до депутації в складі графа Капниста і п. Д. Д. Довбні, що поклала вінок "Оть Полтавскаго Губернскаго Земства".

Напис на російській мові прочитав п. Довбня, в відповідь серед публіки пролунало два-три оклики традиційного ж "слава", що так і замерли, ніким не підтримані...

Вінок від міського самоврядування з привітанням українською мовою, прочитаним п. Овсієвським, зустрінуто було тим більш гарячими оплесками й тим більш гучними окликами "слава".

Оплесками й окликами "слава" відповіла публіка й на слова цього промовця.

Вінки перед пам'ятником

Після промов де-які з делегацій, що прибули на свято з вінками, складали на підніжжя пам'ятника. Першим покладено вінок з хлібного колосся від спілки агрономів. Публіка гаряче вітала цю першу делегацію.

І далі, під час складання вінків публіка славила депутації аплодисментами й окликами.

Нема змоги привести всі написи, і подати всі привітання, що були поміщені на вінках, проголошені депутаціями... Всього перед пам'ятником покладено було 95 вінків.

Тільки невеличка частина їх від позаміських організацій, а величезна більшість — від організацй і установ самої Полтави. Та далеко не всі організації складали вінки.

…

Біля пам'ятника після святкування

Увесь час до пізнього вечора бля пам'ятника стояла юрба, що розглядала самий пам'ятник і вінки, любувалась ілюмінацією. Вінки тільки над вечір були перевезені до театру, де ними в уквітчано було фойє.

Святкування славної пам'яті Котляревського, улаштоване з іниціятиви громадської організації – "Просвіти" - зберігало яскраво громадський характер. Нікому особистих запрошень не було й усі, хто прибув, прибули з власної волі, шануючи пам'ять поета.

Організація свята провадилася поквапливо. Через брак часу не було змоги оповістити не то поза міські організації, але й де-які організації в самій Полтаві. Навіть сама програма святкування була опублікована перед самим днем святкування.

В театрі

Ввечері першого дня святкування, 29 серпня, а міському театрі відбувся великий урочистий концерт. До театру, ще задовго до початку концерту, лавою плинув народ.

Все помешкання театру залите хвилями народу. Сила незадоволених осталась без квитків. Театр ледве міг вмістити тільки представників організацій, що взяли участь в святі, й тому в вільний продаж квитків було пущено дуже мало.

Чудесно прибрані килимами й силою квіток фойє. Святкове вбрання публики, національна жіноча й чоловіча одежа - все це надавало театру урочистий вигляд. Денний підвищений настрій не вщух, але в стінах театру набрав більш певного характеру.

Оваціями стріла публіка лектора Г. Коваленка. В довгій промові, що переривалася часто оплесками, промовець змалював перед слухачами типи, що в невмірущих творах своїх виставив Котляревський.

Лектор закликав громадянство в повній свідомости національної вдачі боротися з тим ганебним з'явищем нашого старого й сучасного життя, яке в образі Финтика виставив Котляревський на глум в своєму "Москалю-Чарівнику".

Щирий тон і безпосередність промовця знайшли собі дуже співчуття в слухачів, що останні слова лектора вітало гучними й довгими оваціями. По промові п. Коваленка, голова бюро по улаштуванню свята п. Кротевич перечитав телеграми-привітання, надіслані ріжними позаполтавськими організаціями й окремими особами.

…

Концерт

Урочистий концерт, що цілком відповідав настрою й характер свята, був напрочуд прекрасним як змістом, так і силами виконавців. В антракти перед третім відділом цілою низкою організацій … було подано до уваги громадянства таку заяву.

"Зібравшись на урочисте святкування 150-літніх роковин народження Ів. Котляревського, ми не находимо серед своєї сім'ї високоповажних: Голови міської думи, замістителя голови Полтавської земської управи демократичного складу Костя Товкача, директора 1-ї української державної ім. Котляревського гімназії Ів. Прийму (голос з публіки: "А де ж то вони"), гласного думи й члена правління т-ва "Самопоміч" Федора Савона, директорів учительських семинарій, професорів історіко-фільологичного факультету Гр. Ващенка й Ів. Чаленка.

Висловлюючи свій глибокий сум з приводу того, що ув'язнення позбавило їх змоги пережити ці щасливі хвилини, вважаємо за свій обов'язок надіслати їм своє щире привітання за грати в'язниці. Заява ця стрінута громом апльодисментів і криками "Просимо! Просимо й від нас!".

Третій відділ почався картинами, мистецьки поставленими д. Косьминою з трьох картин: "Посланці царя Латина", "Олимп", особливо гарною була третя: "Алегорія: на вічну пам'ять Котляревському".

На сцені погруддя Котляревського на фоні соняшного проміння. При цій картині виступила з деклямаціями вірша Шевченка "На вічну пам'ять Котляревського" д. Горденко — чарівна деклямація якої викликала вибух захоплення й овацій, що досягли найвищої точки, коли артистка деклямувала "В рідній школі рідна мова", вірш не великої художньої вартости, що тепер знову набрав було втрачене значіння.

"Жалібний марш", проспіваний національним хором з надзвичайним мистецтвом, стоячи вислуханий публікою, викликав гучні овації. "Ген не дивуйте" й "Кантата", а потім — "Ще не вмерла Україна" і "Де згода в семействі", проспівані разом з хором всіма присутніми. І нарешті — "Вкраїно-Мати" — були достойним завершенням цього виняткового по силі вражінь концерту.

Рада, 1919, № 5, 19 (7) вересня