12 липня (29 червня) 1917: Станція Ханженково на Донщині

У Ханженковому у 1917 р. діяла Українська робітнича громада

29-го червня с. р. тут була закладена "Українська Робітнича Громада". Завдання громади — обʼєднати всіх робітників Українців місцевих шахт, котрих є тут більш 2000 чоловік.

Обрали презідіум "громади" — головою тов. Івана Чижа, товаришем голови Тита Базилевича, писарем Виктора Конотопа і скарбником Хому Бутенка.

7-го липня на загальне зібрання "Української Робітн. Громади" зібралось більш 200 робітників. Рішили обʼєднатися з Овдіївською та Макеївською громадами і послати привітання Всеукраїнському з'їзді у Київї.

Доручено т. Конотопу Виктору зʼїздити у Харьків ознайомитися з діяльністю Харьківських українських організацій, купити літератури для книгозбірні громади, національний та червоний прапори, патрети Шевченка і инш.

Презідіум рішив вітати Універсал Центральної Української Ради, що обʼєднує всю організовану революційну Українську демократію і висловлює непохітну волю сеї демократії.

"Визнаємо Українську Центральну Раду революційним парламентом України. Вітаємо від щирого серця Український Генеральний Секретаріат і голову його т. Винниченка".

Робітнича газета, 1917, № 88, 19 липня (1 серпня), С. 4.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.