5 серпня (23 липня) 1917: Луганськ. Другий український з’їзд

Другий український повітовий з’їзд у Луганську відбувся 5 серпня (23 липня) 1917 р.

Дня 23-го липня 1917 р. заходами української „Просвіти" в місті Луганську (на Катеринославщині) відбувся 2-ий Український Повітовий З'їзд.

Спочатку йшли привітання. Після привітаннів презідіум з'їзду приступив до виконання точок, намічених в порядку деннім.

В порядку були доклади прочитані І. д. Вовченком (Історія України), Патериком (Про укр. мову та укр. школу) та Паньківським (Історичний очерк Катеринославщини).

Найголовніша точка цього з'їзду була вибори повітового комітету з виконавчим бюро.

До комітету входять 22 представника, з 2 волостей з 5-и „Просвіт" (з Луганського), від с.-д. партії, від залізничної Громади та два від м. Луганська. З’їзд тут-же дає сьому комітетові наказ, щоби він взявся негайно за українізацію повіту, орудуючись циркулярами Укр. Цент. Ради.

Виконавче бюро комітету ухвалює тут-же скликати з'їзди що місяця, поки праця не піде своїм шляхом. Доклади ідуть досить успішно, особливо „Про укр. мову та укр. школу", після якого відбулася жива дискусія про українізацію школи. Вирішено віддати це питання для розвязання комітетові.

Нова рада, 1917, № 102, 1 серпня.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.