20 лютого 1918: Небезпека популізму, або знизимо ціну на хліб удвічі!

Як тільки прийшли до Києва більшовики, то наказали знизити ціну на хліб з 35 копійок до 15. Ця "реформа" протрималась рівно один день.

Як тільки прийшли до Києва більшовики, то, щоб піддобритись до людності, вони зразу ж пустилися на дуже наївний і простацький спосіб. Такса на хліб до них була 35 коп. за фунт, – вони пустили хліб по 15 коп.

Ця нехитра вигадка, звичайно, могла тільки усмішку викликати у кожного, хто тямив справу. Ясно було, що або "реформа" довго не продержиться й мусить зараз же ганебно впасти, або ж ... або хліба зовсім не буде.

Адже зерно й борошно закуповувано по старих розцінках і зменшити ціни на готові вироби одразу наполовину, не подбавши разом про загальне зменшення цін на всі продукти можна було тільки з демагогічних міркуванів, не клопотавши собі голови ніякими взагалі думками: "быстрота и натиск", мовляв, та ще знаменитий російський "глазомер" – і готово.

Дійсність блискуче це ствердила: більшовицька "реформа", суворовським способом переведена, продержалась... рівно один день і вже другого дня хліб знов підскочив і продавався так само по 35 коп. за фунт, як і до нової власті.

Зважливі реформатори, хоч як мало журилися вони законами життя, мусили проте зразу ж податися назад під його тиском.

Правда – як небіжчик Кречинський, вони оповістили, що хліба під містом є багато і тільки треба вміти його дістати, а вони, звичайно, вміють; що вони звеліли привезти хліб з Полтавщини, але... казав пан – кожух дам, та й слово його тепле.

Хліб їде... І коли доїде та й чи доїде – невідомо. Наївні кияни, що покладались на дешевий більшовицький хліб, мусять поки що отим панським словом годуватись, маючи в перспективі ще гірші часи.

Безглузді заходи безтямких людей з величезними претензіями, з хлестаковською психікою, з одвагою безнадійних неуків, з розпачливою сміливістю, з нестриманою хоч і вбогою фантазією — ці заходи вже даються взнаки.

Нема жодного сумніву, що трохи-небагато мине часу, як ці люди зруйнують усе, що тільки підлягає руйнації, і тоді одійдуть, звідки й виринули — тобто в належну їм безвість.

Тільки що поправляти те, що вони напсували і ще напсують, буде надзвичайно тяжко тим, хто матиме нещастя заступити їх.

Ну, та про це давно ходить приказка: один отакий, за дозволом сказавши, реформатор закине камінь у воду — то й десять мудрих не витягнуть...

Нова рада, 1918, № 16, 20(7) лютого.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.

Випускник Лубенської гімназії, видатний правник УНР: до 160-річчя Сергія Шелухіна

6 жовтня минула 160-та річниця з дня народження Сергія Шелухіна – соратника Симона Петлюри, Генерального судді УНР, міністра судових справ УНР, юриста-правника, Генерального прокурора у добу Центральної Ради, письменника, історика та дипломата, учасника п'яти наукових товариств, обстоювача автокефального статусу Православної Церкви України, громадського і політичного діяча.

До питання правового статусу Східної Галичини у 1918-1939 роках

Встановлення Польщею контролю над територією Східної Галичини у період після листопада 1918 року відбулося внаслідок здійснення Польщею агресії проти ЗУНР, окупації та подальшої анексії Східної Галичини.