22 січня 1919

22 січня 1919: Акт Злуки

Стоїть морозний день, дерева покриті інеєм. З самого ранку місто приняло урочистий вигляд. Доми прибрано національними прапорами й транспарентами. На бальконах домів повішені килими й полотна з яскравими українськими рисунками. Особливо гарно удекоровано доми на Софійській площі та сусідніх вулицях.

В кінці січня 1919 року до Швайцарії прийшли з України відомості про урочисте проголошення з'єдинення Галичини з Наддніпрянщиною в єдину державу українського народу.

Були це депеші переслані з Києва до Тернополя про перебіг свята. Привіз їх дипломатичний кур'єр до нашого посольства в Берні.

Мав можливість я їх переписати, передчуваючи, що можуть вони загинути в бурхливих подіях нашої історії та лишитися невідомими сучасному нашому громадянству.

Зміст цих телеграм такий:

"Сьогодні, в річницю проголошення четвертого універсалу УHP, котрим проголошено самостійність, на Софійській площі відбулась друга національна урочистість проголошення прилучення Західної Української Народної Республіки до Великої Східної України.

Стоїть морозний день, дерева покриті інеєм. З самого ранку місто приняло урочистий вигляд.

Доми прибрано національними прапорами й транспарентами. На бальконах домів повішені килими й полотна з яскравими українськими рисунками. Особливо гарно удекоровано доми на Софійській площі та сусідніх вулицях.

З-поміж них відличається дім, у котрім поміщаеться центральна контора телеграфа та будинок київського губерніяльного земства. На бальконах цих домів було поміщено портрети й бюсти Шевченка, прибрані національними стрічками й прапорами.

Тріюмфальну арку при вході з Володимирської вулиці на Софійську площу, було прибрано зверху, також і по боках, старовинними гербами України й Галичини. По всій площі було прибито до стовпів різні герби українських губерній та плакати.

В одинадцятій годині ранку на площу, під звуки музики, почали приходити українські піхотні військові частини, артилерія і самострільні команди, котрі стали шпалірами з усіх чотирьох боків площі.

За військом поволі збіралась велика кількість народу, котра до початку урочистості заповнила всю площу й сусідні вулиці. Багато вилізло на дерева для того, щоб звідтам краще побачити урочистість. Почали поволі приходити різні делегації й учні із шкіл, разом з учительським персоналом".

На Софійському майдані у Києві 22 січня 1919 року

Друга телеграма:

"Розділенням по місцях делегацій та всім церемоніялом урочистости завідував артист М. Садовський. Незабаром поперед війська уставились нові шпалери з учнів, котрі приходили на площу з національними прапорами й з плакатами.

Із численних делегацій, котрі були присутні на урочистості, першими прийшли служачі залізниць з великим національним прапором, на котрому було написано: "Слава українським Героям!".

Опісля почали приходити делегації від окремих міністерств та інших установ, хрестні ходи зі всіх київських церков. Духовенство всіх церков збиралось у Софійському соборі, де в цей час йшла Служба Божа, котру правив єпископ черкаський Назарій разом з соборним духовенством.

На площі робиться тісніше й тісніше.

В 12 годин, проти Софійського собору стають в колони члени Трудового Конгресу на чолі з тимчасовою колегією, делегація від Галичини і Буковини, старшини українських галицьких полків, що знаходяться в Києві і члени Національного Українського Союзу.

Займають свої місця коло місць призначених для членів Директорії, члени Ради Міністрів з головою Ради Міністрів Чехівським на чолі. Тут стають також представники дипломатичного корпусу".

Третя телеграма:

"В 12 годин з Софійського собору на площу виходить і займає місце навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами на чолі.

В церковній процесії були архієпископи: катеринославський — Агапіт і єпископи: мінський — Георгій, вінницький — Амвросій, черкаський — Назарій, канівський — Василь і уманський — Димітрій.

Під час цього вже здалека чути поклики "Слава!" в честь членів Директорії, котра під'їздить до площі на автомобілях.

Поклики "Слава" переливаються, робляться все дужчі. Скоро члени Директорії, на чолі з головою Винниченком, занимають свої місця.

Військова оркестра грає національний гимн. Чути нові поклики "Слава". На площі настає тиша. Наступає самий урочистий момент сьогодняшнього свята.

Ставши обличчям до членів Директорії державний секретар, др. Л. Цегельський оповіщає таку грамоту Української Національної Ради про обʼєднання Західної Української Республіки з Великою Східною Україною:

"До світлої Директорії Української Народної Республіки в Києві. Президія Української Національної Ради і Ради Державних Секретарів Західної Української Народної Республіки мають честь подати отцим до відома світлої Директорії і Правительству УНР, що Українська Національна Рада, яко найвищий законодатний орган ЗУHP на торжественнім засіданню в Станиславові дня 3 січня 1919 року, одноголосно рішила, що слідує:

"Українська Національна Рада, виконуючи право самоозначення Українського Народу, проголошує торжественно зʼєднання з нинішним днем ЗУHP з УНР в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку".

Лукасевич Л. Роздуми на схилку життя. – Ню-Йорк: Українське православне видавництво св. Софії, 1982. – С. 111-113.

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.