29 січня 1918

29 січня 1918: Dulce et decorum est pro patria mori!

Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не завішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи!

Солодко і гарно вмерти за отчизну, – каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо.

Солодко і гарно!

Се затямили вони – і не опустили тої рідкої нагоди, яку давала їм нинішня велична хвиля відбудування нашої держави і охорони вільностей і прав трудового люду.

Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти в сій святій боротьбі!

Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не завішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи!

Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення сеї свободи!

От у сій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронту її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власти над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістьдесят з верхом літ.

Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю і кров пролили сі молоді герої, котрих ми нині провожаємо!

Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю такі вартости свому народові!

Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо!

Стримуйте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж, ті котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчизну!

Їх слава і вдячна память про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині до віку!

На порозі Нової України. – Київ, 1918. – С. 85.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.