29 січня 1918

29 січня 1918: Dulce et decorum est pro patria mori!

Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не завішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи!

Солодко і гарно вмерти за отчизну, – каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо.

Солодко і гарно!

Се затямили вони – і не опустили тої рідкої нагоди, яку давала їм нинішня велична хвиля відбудування нашої держави і охорони вільностей і прав трудового люду.

Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти в сій святій боротьбі!

Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не завішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи!

Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення сеї свободи!

От у сій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронту її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власти над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістьдесят з верхом літ.

Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю і кров пролили сі молоді герої, котрих ми нині провожаємо!

Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю такі вартости свому народові!

Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо!

Стримуйте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж, ті котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчизну!

Їх слава і вдячна память про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині до віку!

На порозі Нової України. – Київ, 1918. – С. 85.

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».