29 січня 1918

29 січня 1918: Загибель студентського куреня під Крутами

Я мав нагоду допитати кілька вояків Студентського куреня, що випадково врятувалися від смерті під час бою під Крутами

29 січня ввечері до штабу Гайдамацького Коша на ст. Бобрик зголосилося кілька учнів, що прохали відправити їх додому в Київ.

Це були підлітки від 14 до 16 років з обвітреними червоними обличчями, з задубілими руками, в шкільних убраннях, поверх котрих уже були накинуті звичайні стрілецькі плащі, якими їх прикрила дбайлива рука гайдамаків; юнаки, що розігрілись чаєм, ззавзяттям оповідали свій бій.

Не можна було добитися від них докладного опису бою, бо вони були дуже зденервовані і змучені.

А коли наприкіці почали питати їх, що сталося з їх товаришами по куреню, то нерви одного з них не витримали, і він почав гірко плакати, а крізь сльози чути було: "побили всіх... я бачив, як такий-то був забитий кулею, другого (прізвища не пригадую) заколов москаль, та багато лежало ранених".

З короткого допиту все ж вдалося уявити картину бою…

29 січня ешелони червоної армії підійшли до ст. Крути і висадили десант. Певно, червоному командуванню було вже відомо, що якась українська частина зайняла позиції під ст. Крутами і перегороджує їм шлях на Київ.

Москалі розпочали наступ. Студентський курень, що займав позицію з обох боків колії, вступив з ними в бій.

Це було біля 10-ї години ранку. Мороз доходив до 12–15 ступнів.

Місцевість, на якій лежала лава, не давала майже жадного укриття. Юнаки лежали на голому снігу. Шанців не було.

Не відкриваючи вогню, москалі широкою лавою пішли на курень. Останньому була подана команда відкрити вогонь. Залунали стріли бойців, які квапливо стріляли, наладовуючи рушниці одубілими руками.

Певно, вогонь юнаків, хоч і безладний, наносив москалям втрати, бо їх лава залягла і теж відкрила вогонь. Далі бій продовжувався своїм нормальним шляхом.

Москалі перебіжками почали наближатися до лав юнаків. З одного боку до 1000 досвідчених бойців, з другого – не більш 150 чоловік молоді, що вперше була в бою.

Розпалені обставинами бою, юнаки безупинно стріляли. Тим часом москалі своїм лівим крилом обходили ріденьку українську лаву.

Серед юнаків були вже перші жертви – це забиті, що нерухомо лежали на снігу; чути було стогін ранених, але ж юнаки з рідкісною впертістю і відвагою боролися далі.

Ніхто з них не думав про відворот, усі продовжували лежати і стріляти в той час, як небезпека оточення була вже явна.

Ось і ворожий бронепотяг зробив кілька стрілів і замовк. Тим часом маневр червоних – обход нашого правого крила закінчився. Відступати було вже запізно.

Напівзамерзлі юнаки з великими труднощами володіли мало їм відомою зброєю – рушницею, а ноги, що зовсім замерзли, відмовлялись рухатись.

З останніх сил боронилася молодь від ворога, який на короткій віддалі розстрілював її, а, наблизившись, почав колоти багнетами.

Біля 15 годин все було вже кінчено і тільки залишились на снігу трупи юнаків.

Майже п’ять годин жменя дітей стримувала наступ тисячного загону ворога. Трупи юнаків ще довго лежали на полі, аж поки жалосливі селяне не прибрали їх.

Так трагічно закінчився запал українських дітей – послужити своїй Батьківщині.

Скільки треба мати відваги, щирості, аби вмерти в такий спосіб, в той час, коли в Києві тисячі здорових, сильних українців байдуже ставилися до наших бойових чинів.

Українські діти сміло і відважно пішли битися з ворогом. Наша молодь у свойому завзятті, любові до своєї Батьківщини випередила дорослих….

Військова справа. – 1928. – Ч. 2. – С. 5–8.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.