27 листопада 1918

27 листопада 1918: Протест латишів України

Простий селянин, зі стиля прокламації, може легко уявити собі, що большевик і латиш – синоніми. Але ми заявляємо: большевики і латиші це не одне й те саме. Латиші-большевики не лічать себе більше латишами – вони інтернаціоналісти

На стовпах для обʼяв по м. Києву розклеєні величезних розмірів прокламації під заголовком:

"Вони йдуть по селянський хліб… Червоні отряди большевиків спішать в українські села по хліб. Похід китайців і латишів за селянським хлібом".

Змістом і стилем проклаамція ця важить на темного читача, якого особливо може вразити заклик: "похід китайців і латишів за селянським хлібом", а через те простий селянин, з стиля прокламації, може легко уявити собі, що большевик і латиш – синоніми.

З приводу цієї прокламації латишський центральний комітет на Україні заявляє: большевики і латиші це не одно й те саме.

Латишів, належних до партії большевиків, по їх же офіціяльним даним (газета "Циня" 13 серпня 1918 р., № 118) усього тільки 3293 чоловіка, а латишських вояків-большевиків тепер ще менше, ввесь же латишський народ налічує коло 2 ½ мілійонів чоловіка.

Це яскраво показує, що латишів-большевиків, коли брати їх у відношенні до всього народу, взагалі дуже мало.

Латиші-большевики не лічать себе більше латишами – вони інтернаціоналісти і дуже часто самі виступають супроти латишських національних організацій.

Латишам, як народові, взагалі нема чого йти з берегів Балтийського моря сюди на Україну по хліб.

Латвія – країна хліборобська і стоїть на дуже високому ступіні хліборобської культури, а тому в українському хлібі не має потреби.

Народ латишський ні з українським, ні з руським народом не ворогує і до походу на Україну по хліб не готується.

Але як за часів війни, року 1915 багато латишів утікло від ворога, або було вигнано військовими частинами з рідної землі сюди на Україну, звідки їх і до цього часу не пускають, то прокламації, яка вище наведена, можуть викликати ворожнечу серед темного люду до неповинних ні в чому латишів біженців.

Голова (підпис)

Писар (підпис)

Нова рада, № 223, 27(14) листопада 1918 року

Крути-1918: вчені проти міфів

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Крутянці на світлинах

19 березня 1918 року Київ був у зажурі... Ховали крутянців... «Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників». На Бібіковському бульварі стрікотіла плівкою відеокамера, що фільмувала траурну процесію. Професор Грушевський сказав: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів...». У будівлі Центральної Ради робили ремонт – з фронтону знімали двоголового орла, символ російського самодержавства.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».