27 листопада 1918

27 листопада 1918: Протест латишів України

Простий селянин, зі стиля прокламації, може легко уявити собі, що большевик і латиш – синоніми. Але ми заявляємо: большевики і латиші це не одне й те саме. Латиші-большевики не лічать себе більше латишами – вони інтернаціоналісти

На стовпах для обʼяв по м. Києву розклеєні величезних розмірів прокламації під заголовком:

"Вони йдуть по селянський хліб… Червоні отряди большевиків спішать в українські села по хліб. Похід китайців і латишів за селянським хлібом".

Змістом і стилем проклаамція ця важить на темного читача, якого особливо може вразити заклик: "похід китайців і латишів за селянським хлібом", а через те простий селянин, з стиля прокламації, може легко уявити собі, що большевик і латиш – синоніми.

З приводу цієї прокламації латишський центральний комітет на Україні заявляє: большевики і латиші це не одно й те саме.

Латишів, належних до партії большевиків, по їх же офіціяльним даним (газета "Циня" 13 серпня 1918 р., № 118) усього тільки 3293 чоловіка, а латишських вояків-большевиків тепер ще менше, ввесь же латишський народ налічує коло 2 ½ мілійонів чоловіка.

Це яскраво показує, що латишів-большевиків, коли брати їх у відношенні до всього народу, взагалі дуже мало.

Латиші-большевики не лічать себе більше латишами – вони інтернаціоналісти і дуже часто самі виступають супроти латишських національних організацій.

Латишам, як народові, взагалі нема чого йти з берегів Балтийського моря сюди на Україну по хліб.

Латвія – країна хліборобська і стоїть на дуже високому ступіні хліборобської культури, а тому в українському хлібі не має потреби.

Народ латишський ні з українським, ні з руським народом не ворогує і до походу на Україну по хліб не готується.

Але як за часів війни, року 1915 багато латишів утікло від ворога, або було вигнано військовими частинами з рідної землі сюди на Україну, звідки їх і до цього часу не пускають, то прокламації, яка вище наведена, можуть викликати ворожнечу серед темного люду до неповинних ні в чому латишів біженців.

Голова (підпис)

Писар (підпис)

Нова рада, № 223, 27(14) листопада 1918 року

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.