2 листопада 1918

2 листопада 1918: Мешканці Стародуба дякують українській армії за захист від більшовиків

Мешканці Стародуба (стародавнє українське місто, тепер – у складі Росії) зібрали велику суму грошей і просили передати їх родинам загиблих у війні проти Росії.

Наказ

по Запорожському загону

(2-й піший Запорожський полк та 1-ша і 2-га батареі 1-го лехкого гарматнього Запорожського полку).

Ч. 19.

2-го листопаду

Посад Воронок

§ 1.

Стародубський Повітовий Староста приставши при відношенні від 30 жовтня ц.р. під ч. 4194 три тисячі пятьсот карбованців (3500) карб. грошей повідомив мене, що мешканці міста Стародуба глибоко сумуючи об тім, що в останніх баталіях з большовицькими бандами, багато забито та поранено лицарів старшин і козаків дорученого мені загону і бажаючи виявити свою вдячність тим, хто пролив свою кров, зібрали зазначені лепту і просили передати іі сім’ям забитих, а також прохають мене подякувати від імені всієї людности хоробрих вояків – старшин і козаків.

Славетні старшини і козаки! Мені дуже приємно оголосити всьому загону про увагу, довірря і заботливість населення міста Стародуба. Нам дорога грошова допомога, а ще дорожча увага людности. Ця увага є для нас новий істочник моральної та духовної сили для боротьби з лютими ворогами Неньки-України і всієї людности.

Від імени загону щиро дякую мешканцям Стародуба за увагу і допомогу і маю тверду надію, що доручений мені загін напружить всі сили, аби оправдати ту щиру увагу, яку нам виявляють.

Наказ цей прочитати в сотнях, ватагах і батареях.

Всі часописі прохаю передрукувати.

Отаман загону Болбочан

 

Відродження, 1918, Ч. 178, 6 листопада (24 жовтня), С. 8.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.