2 листопада 1918

2 листопада 1918: Мешканці Стародуба дякують українській армії за захист від більшовиків

Мешканці Стародуба (стародавнє українське місто, тепер – у складі Росії) зібрали велику суму грошей і просили передати їх родинам загиблих у війні проти Росії.

Наказ

по Запорожському загону

(2-й піший Запорожський полк та 1-ша і 2-га батареі 1-го лехкого гарматнього Запорожського полку).

Ч. 19.

2-го листопаду

Посад Воронок

§ 1.

Стародубський Повітовий Староста приставши при відношенні від 30 жовтня ц.р. під ч. 4194 три тисячі пятьсот карбованців (3500) карб. грошей повідомив мене, що мешканці міста Стародуба глибоко сумуючи об тім, що в останніх баталіях з большовицькими бандами, багато забито та поранено лицарів старшин і козаків дорученого мені загону і бажаючи виявити свою вдячність тим, хто пролив свою кров, зібрали зазначені лепту і просили передати іі сім’ям забитих, а також прохають мене подякувати від імені всієї людности хоробрих вояків – старшин і козаків.

Славетні старшини і козаки! Мені дуже приємно оголосити всьому загону про увагу, довірря і заботливість населення міста Стародуба. Нам дорога грошова допомога, а ще дорожча увага людности. Ця увага є для нас новий істочник моральної та духовної сили для боротьби з лютими ворогами Неньки-України і всієї людности.

Від імени загону щиро дякую мешканцям Стародуба за увагу і допомогу і маю тверду надію, що доручений мені загін напружить всі сили, аби оправдати ту щиру увагу, яку нам виявляють.

Наказ цей прочитати в сотнях, ватагах і батареях.

Всі часописі прохаю передрукувати.

Отаман загону Болбочан

 

Відродження, 1918, Ч. 178, 6 листопада (24 жовтня), С. 8.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.