1 листопада 1918

1 листопада 1918: Кров

Події в Галичині пішли прискореним темпом. Полилась кров, зайшли бої... Тепер треба тільки побажати, щоби справа дійшла до кінця з найменшим числом жертв.

Події в Галичині пішли таким прискореним темпом, який може бути навдивовину навіть для нашого взагалі гарячкового часу.

Поллялась кров, зайшли бої... Напастницька тактика польських анексіонистів дала таки свої плоди. І от маємо вже те, що вона насівала...

Для Галичини східньої, залюдненої українським народом, справа самостійного порядкування у себе дома власними ділами — то справді питання життя чи смерти.

Століттями проводять українці за це боротьбу і от напередодні здійснення їхніх надій — падає кордон між Галичиною та Польщею.

Погроза цілого життя готова зробитись фактом. І люде схопились за зброю. Полилася кров.

Важко говорити спокійно перед лицем таких подій, особливо маючи на увазі ту систематичну провокацію, яка здавна йшла з польських кругів, а останніми днями набрала гомеричного масштабу.

Кликати тепер до тихомирного розмежування — пізно вже. Сталось те, що мусіло статися, коли виходять і запановують над усим непогамовані заборчі апетити.

І тепер треба тільки побажати, щоб справедливе діло неминучої самооборони дійшло до щасливого кіпця і з найменшим числом жертв.

Нова рада. — 1918. — 6 листопада (24 жовтня).

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.