9 квітня 1918

9 квітня 1918: Вибух у Черкасах

Вибухи військових складів в Україні - не новина. У квітні 1918 р. такі вибухи пережили Черкаси

Біля м. Черкас, в районі вокзала, був гарматний склад снарядів, в котрім лічилось до 100 000 штук складених у штабелі на протязі двох верст. 9 квітня, біля 3 г. дня, почувся перший слабкий вибух, котрий зараз же зхвилював все населення міста, але ж не дуже; через кілька хвилин почувся другий вибух, вже дуже сильний, від якого в де-яких будинках навіть в центрі міста посипалось з вікон скло.

Населення міста прийшло в паніку, але не стільки від того, що лопались снаряди, скільки від того, що дуже боялись удушливих газів од снарядів, котрих, як думало населення міста, було на складах досить.

Всі побігли на берег Дніпра. Після цього вибухи слідовали один за другим і все небо почорніло від диму. Але вітер віяв з-за Дніпра, то вогонь і гази пішли по за город, що й спасло його від знищення.

Перші вибухи почались біля самого міста, і це було крітичним ментом, бо тоді небезпека місту була найбільша. Потім вибухи пішли далі од міста, і, чим далі вони йшли, тим місто було все більш та більш в безпеці.

Снаряди рвались трьох та шости дюймових калібрів, і сфера поразки цих розривів була біля півтори верстви в радіусу, так що в місто снаряди не долітали і розрухів в місті не було. Воно лишилось цілим.

Вокзал теж цілий, тільки шлях залізниці в бік ст. Бобринська трохи попсований.

Забитих та поранених, як в місті, так і на вокзалі нема. Снаряди згоріли всі і горіли вони сильно на протязі цілих суток. Крім того, згоріло 5 чи 6 стогів сіна інтенд. та 12 вагонів з усяким майном. Решта вагонів біля 50 шт. "пощастило вивезти" цілими на пристань.

Як тільки почались вибухи, те охорону місця вибухів взяли на себе німці і охороняють його й досі. Ні тушить пожежу, ні вивозити ще цілих снарядів не було ніякої змоги через великий огонь і страшенні вибухи. Зараз в місті спокійно. Організована слідча комісія.

Народне життя, 1918, № 50, 20(7) квітня, С.4.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.