3 січня 1918

16 (3) січня 1918: Під Бахмачем

У перші дні січня 1918 року більшовики продовжували свій повзучий наступ на Українську Народну Республіку

Начальник штабу Чернігівщини передає, що дорученому йому війську наказано взять район південно-західної залізниці.

Виїхать панцерному потягові зі ст.Бахмач в напрямку Чесноково, Дочь й по свому шляху виявлять й обеззброювать большевиків.

Вислана розвідка залізничного полку. Для забезпеки Бахмача вислано на Ворожбу отряди із Баєва, почались операції о 7 год. ранку 3 (16) січня.

З Городні, Дочі і Глухова їдуть на хутір Михайлівський з ст.Ворожби большевики.

Делегація Шевченківського куріня заключила перемирʼя до 2 годин дня 3 січня.

Взагалі становище спокійне. Наші частини ведуть розвідку.

Робітнича газета, 1918, № 220

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.