16 квітня 1917

1 травня (18 квітня) 1917: Українське народне віче у Луганську

Від собору великий похід українців рушив до Міської Думи, де урочисто повісили портрет Великого Кобзаря на тім самім місці, де висів портрет Миколи Другого

16 квітня заходами українського артистичного гуртка під орудою інженера Ю. Лисенка, в нашим місті засновано товариство „Просвіта".

Місто Луганськ стоючи на самім краю східної Катеринославщини має людність великоруську, а також в великому числі "тоже малоросов".

До цього часу ці наші люде були зовсім несвідомі, не лічили себе українцями, відцурались батьківської мови, говорячи на якійсь неможливій мішанині россійських і українських слів.

Через це український рух тут зовсім не виявлявся і де які окремі свідомі українці сиділи по своїх кутках, не маючи змоги організуватись.

Коли-ж заснувалась „Просвіта" організація місцевих українців пішла швидкими і певними кроками і зараз уже товариство „Просвіта" має більше 300 членів.

18-го квітня „Просвіта" улаштувала Велике Шевченкове Свято, котре відбулось вельми урочисто і зробило велике вражіння на присутніх. Свято розпочалось панахидою в мійськім соборі, де о. Хіцун і Рудічев в дуже гарних промовах по українському розповіли людям про життя батька Тараса і про велике значіння сучасного визвольного українського руху.

Від собору великий похід українців рушив до Мійської Думи, де просвітяне урочисто повісили уквітчаний портрет Великого Кобзаря на тім самім місті, де висів портрет Миколи другого.

Далі похід рушив до Мійського саду, до відбулось Народне Українське віче, а ввечері Українська трупа Косинкіна на користь Просвіти виставила „Назара Стодолю" з Українським концертом, в якому брали участь Харьківські бандуристи.

За короткий час свого двохмісячного істнування Луганська „Просвіта" роспродала українських книжок і брошур більш як на 1000 карб., заснувала свою книгозбірню й читальню, розсилає скрізь по Словяносербському повіту промовців і агітаторів і взагалі працює досить енергійно, маючи на меті відкрити в Луганську з осени Українську початкову школу.

Поруч з „Просвітою" в Луганську серед робітників заснувалась Українська С.-Д. рабоча партія, а також С. Р., а в останній час —товариство „Запорожська Січь“. 25 червня Луганська „Просвіта" скликає повітовий з'їзд волостних і сільських інстітуцій, а також селянських „Просвіт".

Велике значіння такого з'їзду стане зрозумілим, коли ми згадаємо, що наш Словяносербський повіт хоча і має по селах людність виключно українську, але ці люде, зважаючи на обрусительний вплив великого числа копалень, і заводів зовсім не свідомі.

Повернути цих людей до своєї неньки України і є найголовніша й найперша мета „Просвіти".

Нова рада, 1917, № 66, 17 червня, С. 4.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.