За все життя прабабуся ніколи не повернулася в рідне село, лякалася будь-яких нагадувань про ті часи. Я ж їздила туди. Але більшість людей з тих, із ким розмовляла, оселилися в Баранівці вже після 1930-х років.

Мабуть, в її очах ми виглядали не надто відмінними від комсомольців, що забирали в її родини хліб. Чужі люди з чужою мовою, якимсь металевим приладдям. Спочатку позабирають - а потім ще ходять розпитують.

На другий день після того ми пішли подивитися, а в нього щоки та інші місця повирізані. То люди варили те м'ясо та їли. Тоді ніхто не додивлявся, хто обрізав із людей м'ясо... Це спеціально зробили, щоб людей витравити.