Патрік Дебуа і "Yahad-In Unum"

2001 року він ініціював справу історичного значення - шукати та ідентифікувати місця масового захоронення євреїв вбитих під час Голокосту на території Східної Європи.

На сьогоднішній день "Yahad-In Unum" ("Яхад-Ін Унум") виявила понад 600 масових поховань, записано біля 1900 розповідей свідків. Багато хто з цих людей до зустрічі з отцем Дебуа ніколи раніше не говорили про ці вбивства.

Спочатку дослідники уважно вивчають архіви колишнього СРСР, Німеччини та Меморіального музею Голокосту США. Отримавши інформацію, отець Дюбуа та його команда відвідують села України, Росії, Польщі і Білорусі; зустрічаються з жителями, котрі були свідками масових знищень.

Спогади фіксуються на відео. Відтак безцінні свідчення стають важливими доказами геноциду, потрапляють до архівів головного офісу "Яхад -ін Унум" у Парижі та стають експонатами постійної колекції Меморіального музею Голокосту.

Священик Патрік Дебуа

Отець Дюбуа - онук француза, якого було заслано до концтабору в Раві-Руській під Львовом. Священик має велике бажання викрити місця масових поховань до того як помруть всі свідки, аби "представити докази цих вбивств світові", та не дати цій історії піти в небуття разом з очевидцями.

Патрік Дебуа є директором Єпископального комітету з питань католико-іудейських зв'язків під егідою Французької конференції єпископів. Він також консультує кардинал-архієпископа Ліонського, і є радником Ватикану з юдаїзму. 

Книга "Голокост від куль", надрукована видавництвом Palgrave-Macmillan, задокументувала всі його експедиції та стала переможцем Національної єврейської книжкової премії у 2008 році.

Падре вільно говорить на івриті та англійською.

Нагороди: медаль за відвагу від Центру Симона Візенталя, гуманітарна премія Меморіального музею Голокосту США; він також має почесні докторські ступені кількох університетів.

В день відкриття виставки отець Патрік Дебуа представляє читачеві свою книгу "Хранитель спогадів. Кривавими слідами Голокосту", вперше перекладену українською мовою за фінансової підтримки посольства Франції. Українську редакцію книги було надруковано видавництвом "Дух і літера".

Жанна Ковба, науковий співробітник Центру вивчення історії та культури східноєвропейського єврейства НАУКМА: "Праця отця Патріка Дебуа не лише актуальна для Західної і пострадянської Східної історіографії Голокосту, а й новаторська. Книжка особлива своїм жанром. Це поєднання наукового, популярного й есеїстичного типів видань.

Документальні джерела - тексти інтерв'ю, окремі архівні справи, наукові розділи: "Структурування процесу", "Від спогадів до відкриття" - органічно сусідять з лірико-епічними роздумами "Україна. Весна 2007 р.", "Між землею та дідусем", "Бути людиною, бути священиком", "Кюре табору Белжець". Отець Дебуа зумів задіяти потужну матеріальну базу, яка уможливила фільмування інтерв'ю 460-х свідків подій на заході, сході, півдні України, залучення дослідників масиву архівних, переважно німецьких документів".

Вступне слово Патріка Дебуа до українського видання:

Червень 2010, Україна, Інгулець, пасовисько

Таїсія, тисяча п'ятисотий свідок, якого ми опитуємо, вказує мені своїм пастушим батогом, майже таким же літнім, як вона сама: "Ось тут! Саме тут євреї з Інгулецької колонії були розстріляні фашистами. Я якраз пасла корів і все бачила!"

Вона показує на край пасовиська, що зеленіє, як усі незліченні українські пасовиська навесні. Хто б здогадався, що під густою травою лежать сотні євреїв, розстріляних нацистами більш як 70 років тому. Жодного сліду, жодного знаку.

Ми зустріли Таїсію кількома годинами раніше на одній із вулиць села і просто запитали: "Ви були тут під час війни?". Вона так само просто відповіла: "Так, синку, а що?".

Через кілька хвилин вона вже завела нас до своєї скромної хати, посадила біля пічки та погодилася розповісти про те, що бачила малою дівчинкою. Як копали яму на околиці села, як есесівці ударами гнали з центру села до ями вишикуваних у колони жертв, як роздягали, стріляли, як ті кричали, поки яма не заповнилася до краю перед очима катів.

Якби Таїсія та всі 1800 свідків не надали нам своїх очей на кілька хвилин, ми не знали б усієї правди. Я згадую слова покійного Паризького кардинала Жана-Марі Люстіже: "Правда про Шоа живе у совісті бідних". Без них нам не вдалося б розшукати сотні спільних ям, де лежать євреї, радянські військовополонені, вбиті цигани. Щоб віддати жертвам належне - пам'ять та могилу.

Разом з моєю групою з "Яхад - ін Інум" ми мандрували шляхами України з 2004 року.

З 2008 ми міряємо дороги Білорусі та Росії. Ця книга оповідає, з чого почалися ці пошуки.

Дякую всім Таїсіям, Ігорям та Ольгам України.