Радянський офіцер, комуніст, антисталінст, жертва каральної психіатрії, захисник і друг кримськотатарського народу, член Московської Гельсінкської Групи і Закордонного Представництва УГГ, а також син, чоловік і батько – це лише частина ролей, які довелося прожити уродженцю Запоріжжя.
21 грудня 2018 — Вахтанг Кіпіані
Вона – одна з символів новітньої історії кримських татар, історик, журналістка. За участь у національному русі киримли була двічі засуджена. Під загрозою третього арешту виїхала з Радянського Союзу, але боротьби за свій народ не припинила. Багато років була була голосом депортованого народу, працюючи на "ворожих радіологосах" (рос).
16 грудня 2018 — Гульнара Бекірова
Російська пропаганда записує всю південну Україну в міфічну "Новоросію". Отже, має бути народ "новоросійці"? Логічно, але ні. Є українці, росіяни, євреї, молдавани, болгари, гагаузи, греки… І один з синів цього щедрого краю – Микола Аркас, за влучним описом літератора Віктора Жадька – "грек із душею українця". Це одна з ключових фігур українського націєтворення.
14 грудня 2018 — Вахтанг Кіпіані
Ворог радянського імперіалізму, якого не подужали енкаведисти. Письменник, якому на диво не заважала, а тільки допомагала політична заанґажованість. Іван Багряний – герой із яскравою, карколомною біографією: і творчою, і особистою, і політичною.
14 грудня 2018 — Олег Коцарев
Не пам’ятаю жодної конференції або виставки, організованої УІНП, де б "можна було прийти до думки" про "звинувачення" євреїв або "очікування каяття" від єврейської сторони. "Претензії" до євреїв щодо відповідальності за масові репресії більшовицького режиму, чи участь в організації Голодомору ґрунтуються на історичних міфах.
14 грудня 2018 — Ігор Щупак
Непересічна постать в інтелектуальній історії України. Ветеран Другої світової. За власним визначенням - був сталіністом, очолював партком Спілки письменників. Але потім з ним відбувається дрейф у напрямку гуманістичних цінностей. Перший голова Української Гельсінкської Групи.
14 грудня 2018 — Олена Бровко
Він був інтелектуальним лідером і прапором шістдесятницького руху. Його найвідоміша книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" вийшла багатьма мовами. Але, опинившись за ґратами написав покаянну заяву і йому дозволили жити на волі за умови, що він стане оспівувати "літератури народів СРСР". Трагічна доля людини культури.
9 грудня 2018 — Станіслав Федорчук
Історія одеситки, жінки, лікарки, політув'язненої і дружини політичного зека не дуже вписується у стереотипне уявлення про причорноморське місто 1970-тих. Однак, саме завдяки таким людям русифікація і комуністичні репресії не змогли знищити потужний струмінь українства на півдні країни.
8 грудня 2018 — Юрій Зайцев
Мірою того, як імперія накривала слобідське українське буття своїми заборонами і обмеженнями, з нього виринали особистості - потужні провідники і транслятори національного духу й культурної пам’яті. Це якісь природний опір внутрішньої національної свободи зовнішньому імперському насильству. І діяльність нашого героя тому доказом.
7 грудня 2018 — Ольга Різниченко
Ми вступаємо в нове польсько-українське століття. Його форма залежатиме від нашої відповідальності, здатності деміфологізувати минуле та боротися з упередженнями, рішучості у візії майбутнього, а не пошуків обґрунтування для виховання комплексів, які своїм корінням сягають у минуле.
11 листопада 2018
П’ятий пункт уявної програми декомунізації я сформулював би так: роздержавлення людини. Бо ж хіба комунізм не насаджував культу колективу, уніфікації людей, зневаги до маленького людського "Я"? Про це написано чимало антиутопій. Роздержавлення людини — це забезпечення прав громадян, створення умов для максимальної реалізації особистості.
26 жовтня 2018 — Володимир Панченко
Долю Правопису 1928 року фактично вирішувало не 80 кваліфікованих мовознавців, а лише двоє осіб: нарком освіти Микола Скрипник і товариш Антін Приходько. Перший фігурує в своїх анкетних даних як "професійний революціонер" із Донбасу, а другий – як юрист із Кубані.
22 жовтня 2018 — Максим Вакуленко