«Передай цю записку мамі, добре?» - Рудольф Форман простягнув клаптик паперу своєму восьмирічному синові Мілошеві. Дитина була щаслива, адже це означало, що сьогодні його звільнять з уроків. Хлопчина побіг зі школи додому, не надавши особливого значення дивній розмові з батьком у шкільному коридорі. Незважаючи на те, що біля батька стояли двоє чоловіків в шкіряних плащах, він запевнив сина, що все в порядку. На дворі була весна 1940-го року, Чехословаччина була окупована німцями. Більше свого батька Мілош Форман ніколи не бачив.

Знайомство людини з салом відбулося рано. Тоді, коли не існувало ані осілого життя, ані сільського господарства, ані народів в сучасному розумінні цього слова. Вочевидь, зустрілися вони в той самим момент, коли наш пращур вперше вийшов переможцем в двобої з диким кабаном і вирішив поцікавитися, а що в того під шкірою. І виявив чималенький шмат жиру — білого, поживного, а головне смачного.

Розмова з Антоном Дробовичем, головою Українського інституту національної пам’яті (УІНП) про польсько-українські відносини, спільні плани та проекти, виклики на новій посаді, а також про те, кого він вважає героями України. Інститут Антон Дробович очолив у грудні 2019 року, після того, як виграв конкурс, попереднім керівником був Володимир В’ятрович.

Як тут опинилися скандинави? Вони були важливою частиною державного апарату Русі, особливо в період правління князя Володимира. З літопису відомо, що Володимир був змушений тікати у Швецію після невдачі у міжусобній війні. Звідти він повернувся із армією варягів, які допомогли відвоювати спадщину.

На думку Степана Шухевича багато справ супроти членів КПЗУ було сфабриковано правоохоронними органами. Будучи одним із адвокатів на відомому «Володимирському процесі 151-го» 1926 р., він зазначав, що серед підсудних лише кілька осіб насправді сповідували комуністичну ідеологію, натомість, інші були «українцями, мешканцями Володимира», які «про комуну і комуністів… знали лише з книжок».

Зважаючи на те, що у спадщину Україна набула у тому числі і багатовікову пам’ять про численні конфлікти між народами, що її населяють, вкрай необхідним стало відділити у цій історії міфи від реальних фактів, які могли би стати ґрунтом для спокійної та чесної переоцінки спільного минулого, усвідомлення усіма власних помилок і примирення заради спільного майбутнього… У цій ситуації відповідальність істориків багатократно зростає, а права на помилку, практично, немає.

Польща має спільну проблему з Росією: їхнє бачення України і справжня Україна – це дві великі різниці. Сьогодні Київ має з Варшавою ті ж самі перепони, що і з Москвою: упередження, кліше, невідповідність реаліям. А тому, які б кроки українська влада не робила би назустріч польській – це не закінчиться жодним конструктивом. Бо Варшава не виконала своє домашнє завдання зі спростування упереджень щодо України.

1793 року із марсельского порту вийшов вітрильник із родинами французів, які не хотіли лишатись у якобінській Франції. В Росії їх чекала приваблива обіцянка - земля із правом вічного користування.
Дуже скоро Вадони відкрили кілька потужних виробництв, зокрема, у Херсоні. Більшовики заводи націоналізували, власників - репресували.

Лишилося тут лише п'ять родин, які теж виїхали у 1941 році, коли німецькі війська захопили країну. Від цих пізніх переселенців ми довідалися, що священника вислали в Росію, а нашу ошатну церкву перетворили на громадський клуб, яким користувалися українці, а пізніше її використовували як зерносховище.

На світанку десятого березня 1948 кочегари Ян Мерксбауер та Ян Помезний, котрі працювали в Чернінському палаці в Празі, йшли знімати державний прапор з будівлі МЗС Чехословаччини. Повертаючись через подвір’я палацу, Мерксбауер побачив, що під вікнами на подвір’ї лежить нерухоме тіло. Кочегар впізнав міністра закордонних справ, сина Президента-визволителя – Яна Масарика. Мерксбауер побіг до чергового вахтера: «Там лежить Масарик, він мертвий!». Так почалася історія, яка до сьогодні є предметом розслідувань і досліджень. Справа Яна Масарика оточена таємницями та рядом загадкових смертей. На питання «Як помер Ян Масарик?» офіційне слідство досі не може дати однозначної відповіді.

Знімаючи фільм «Тарас. Повернення», я вистраждав його в прямому розумінні цього слова. І дуже хочу, щоб глядачі малі можливість побачити моїх войовничих вільних казахів, моїх Ускових, Натоньку, Катерину і те прагнення до волі, до свободи особистості, яку через весь фільм проносить Тарас Шевченко, перемагаючи смерть…

Якими сьогодні міфами огорнута прадавня вишита сорочка? Адже навіть саме слово “вишиванка”, виявляється, новоділ. В українців склався певний перелік матеріальних символів, які начебто роблять їх українцями: бандура, пісня, шабля, сало, горілка, вінок, вишиванка. Не все так однозначно.

Протести, які відбувалися в Україні протягом трьох місяців, були дзеркалом, у яке міг поглянути ЄС і побачити, у якому стані є цінності, на яких він був побудований. І відповісти: чи і як саме може їх захищати поза своїм центром? Відчути силу своїх інституцій та їхню здатність прийти на допомогу тим, хто за реалізацію мрії приєднатися до Європи готовий платити життям. Порівняти свою здатність до ведення політики «м’якої сили» із «реалізмом» сатрапів, які грабують власний народ та всіма можливими способами чіпляються за владу. Включно з бійнею, влаштованою на мирних маніфестаціях.

За столом в кабінеті президента Чехословаччини на Празькому Граді сидів сивий хворий чоловік. Президенту Едвардові Бенешу було лише 63 роки, проте постійні хвороби і тиск з боку політичних опонентів цілковито виснажили його. Президент щойно підписав призначення нового комуністичного уряду. Його держава, яку він власноруч засновував, будував і за яку бився десятиліттями, провалювалася в морок комуністичної диктатури. І під вироком Чехословаччині стояв його, Едварда Бенеша, підпис. Одного з найбільших демократів в історії центральної Європи ХХ століття.

В Україні зареєстровано 352 політичних партії. За цим показником вона посідає перше місце в Європі. Однак партії у нас не лише активно реєструються, а й перейменовуються. 44% діючих партій хоча б раз за історію існування змінили свою назву. В останні роки кількість перейменувань партій перевищує кількість нових реєстрацій.

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.

Після 20 років ув'язнення, 35-літній Юрій опиняється на волі. Та під час подорожі в Україну, Шухевича висадили з потяга й примусово відправили на проживання в Нальчик, Кабардино-Балкарію. Тут він перебував під адміністративним наглядом – із забороною виїжджати поза місто, покидати місце проживання з 8 вечора до 6 ранку, відвідувати публічні місця

"Українська молоде! Ворог штовхає нас до п'янства, бо хоче зробити з нас безвольних слухняних рабів. Україна вимагає від нас перестати пити горілку, бо хоче, щоб ми були здорові і служили свойому народу. Зробімо так, як вимагає від нас Україна. Зірвемо з пиятиками!"

У середмісті Миколаєва, на високому березі, там, де зливаються води Південного Бугу та Інгулу, є унікальне місце – городище стародавніх кіммерійців.

6 січня 1938 року якраз на Різдво народився Василь Стус. Його судили двічі. У книзі, упорядкованій головним редактором "Історичної правди" Вахтангом Кіпіані, зібрано найважливіші документи і публікації про судилище над поетом у 1980 році, останні роки життя політв'язня в таборі і таємницю смерті в часи горбачовської перебудови.