Александер Дубчек важко зітхнув. Генеральний секретар ЦК КПЧ протягом 25-хвилинного звернення тремтячим голосом закликав свій народ до спокою та співпраці. Намагався переконати людей, що ситуація під контролем. Але його зітхання в кінці промови було промовистішим за будь-які слова. На дворі було 27 серпня 1968 року. Дубчек щойно повернувся з Москви, де, будучи заручником СРСР, підписав «Московський протокол». На вулицях Праги стояли радянські танки. Празька весна завершилася.

Деякі сьогоднішні праві вважають Пласт надто лівим. Деяк ліві трактують пластовий рух надто правим. Мало хто знає що в Пласті, поруч з майбутніми лідерами націоналістичного руху виростали й комуністи. Ким були ці пластуни-комуністи, що вони хотіли і яка їхня доля? Яким чином прихильники різних партій знаходили порозуміння в Пласті? Чому і коли Пласт став понад партійним та виробив власний світогляд (ідеологію)?

Минуле не відразу потрапляє на сторінки історії, а ще впродовж тривалого часу перебуває під владою політики. Згадаймо, хоча б, про досі засекречені документи часів Другої світової війни. А тим часом кожна людина зокрема й суспільство загалом, намагаючись не лише усвідомити себе, але й розгледіти обриси завтрашнього дня, вже сьогодні прагнуть відповіді на запитання, що, як і навіщо відбувалося вчора

«Правда – найдієвіший спосіб проти брехні та беззаконня. Безсовісність Кремля сягає свого апогею. Безсовісно і безцеремонно вони проводять попередню імперську політику, намагаються з «гебешною удалью» викручувати руки новим незалежним державам. Мені соромно… А всередині Росії вирощується новий культ – Путінсько-поліцейський. Гебісти та інші силовики обнагліли вище можливого. Знову починається гонка озброєння, починаються шпигунські процеси… У країні нагнітається істерія «екстремізму», під цю дудку відбуваються найпідліші речі…»

Сталінська депортація у дитячому віці до Середньої Азії, 15 років у тюрмах та колоніях, 303 дні голодування та внесок у повалення радянського союзу, повернення до Криму та створення системи органів національного самоуправління, окупація півострова Росією та заборона в’їзду на Батьківщину, врешті-решт статус живої легенди. Це невичерпний перелік біографічних віражів лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва.

Перші залізниці на сучасній території України з’явилися протягом 1860-х років – це була залізниця із Відня через Краків до Львова і Чернівців. На Наддніпрянщині перші колії поєднали Курськ із Харковом, Києвом і Одесою. В кінці 1860-х років сталися і перші залізничні катастрофи, про які я Вам і розповім.

Щойно у видавництві «АДЕФ-Україна» вийшла нова книга дослідника історії національних спецслужб Олександра Скрипника «Українська розвідка. Прадавні часи». У ній на підставі літописних джерел, академічних праць дослідників історії України, українського війська і національних спецслужб відтворено картину зародження й становлення розвідувальної діяльності на теренах України у прадавні часи – від східних слов’ян і Київської Русі до Гетьманської козацької держави.

У ніч на 15 липня 1941 року відійшла у засвіт Ольга Франко з Хоружинських – дружина Івана Франка та мати чотирьох його дітей… 17 липня її поховали на Личаківському цвинтарі неподалік могили її чоловіка

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?

Весною 1920 року до Єгипту прибуло біля 4500 біженців з колишньої російської імперії. Три чверті з-поміж них були українцями або «малоросами» українського походження. Усіх поселено у пустельний наметовий табір в Тель-ель-Кебірі (залізнична станція між Каїром і Суецьким каналом)

Про життя Степана Бандери відомо чимало – що про український період і діяльність тут, що про польське та німецьке ув’язнення та життя в еміграції. Одна з частин біографії провідника, яка не має належного дослідження й бодай однієї цільної статті, – зацікавлення Бандерою спортом. Більшість історій вже обросла легендами та міфами. Що не дивно, коли мова йде про таку постать.

Володимир Молодій працював у «Історичній правді» журналістом і сценаристом з 2015 по 2019 рік, а програма існує вже понад сім років. Для MediaLab він поговорив із Вахтангом Кіпіані та командою про появу програми, зміну форматів, напрацювання підходів до роботи з історичними сюжетами, пошук локацій, реквізиту та акторів для зйомок. Всі ці завдання можна вирішити маючи мотивацію та розуміння місії проєкту.

«Птахи вже пробуджуються, починатиметься світанок. Я йду з піднятою головою. Людина повинна вміти програвати. Це не ганьба. Навіть ворог тебе поважатиме, якщо це справжній і чесний ворог. В боротьбі іноді падаєш, а життя – це саме боротьба. Будьте здорові! Ваша і тільки Ваша – Мілада». Докторка Мілада Горакова дописала лист і поставила дату: «2:30 ночі, 27 червня 1950 року». Через три години наглядачі тюрми Панкрац вивели її з камери на задній двір в’язниці. Під першими променями літнього сонця кати затягнули зашморг на шиї Горакової. Після страти її особисті речі були спалені разом з тілом.

З Україною ведуть війну не лише за допомогою вогнепальної зброї чи дипломатичних хитрощів. Війна ведеться, насамперед, за мізки українців. І це війна не за те, під яким пам'ятником призначатимуть побачення майбутні покоління наших співвітчизників, а за те, чи будуть вони жити у власній незалежній та демократичній державі

«Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак». Напевно, кожному українцю відомі ці слова з поеми Івана Котляревського. Але майже ніхто не знає що вони означають. Точніше, більшість не знає походження слова «парубок». Прийнято вважати, що це молодий, неодружений хлопець, чоловік. Насправді ж, етимологія слова зовсім інша. Так само, як і слово «товариш» у козацькому війську зовсім не означав друга чи людину, яка доглядала за худобою – товаром

Дуже важливо зібрати усе до купи, розкласти по полицях та оприлюднити походження цих предметів. Щоб було зрозуміло звідки воно взялося і куди зрештою поділося, в який спосіб набувалося і яким чином викрадалося.
Якщо московські колеги цього справді не знають, то відтепер знатимуть. А якщо раптом їм це все було відомо, але для чогось приховувалося, то принаймні хай знатимуть, що і ми тепер «в курсі», де ховаються наші «загублені скарби»

«Ми благаємо кожного раз і назавжди ствердити, що заради задоволення жодної особи ми не збираємося вставати з ліжка ні секундою раніше, ніж маємо це робити; і що ми не дамо за жодної причини відібрати в нас, цього місяця січня, дванадцять з половиною хвилин справедливого та природного відпочинку. Життя і так занадто гірке й без того, щоб страждати від такого надмірного покарання»

Гризти граніт наук в середньовіччі було справою складною. Тягнутись до знань в університеті - це фактично бути інтелектуалом-романтиком. Межувало зі служінням культу, богу, якщо хочете.
На навчання в європейські університети відправлялись молоді і не дуже люди з усіх усюд. Не лише шляхетського походження і багатої вдачі, але і прості, необмежені кордонами світосприйняття. Іноді небагаті, а коли і просто авантюристи за духом
Українці (які часто називались ще русинами, рутенами, роксоланами, сарматами) не пасли в тому задніх.

Найгострішими були конфлікти поміж засудженими за кримінальні злочини та політв'язнями. Перші всіляко знущалися з тих, хто відбували покарання за так званими політичними звинуваченнями. Їх принижували, обкрадали, фізично і сексуально кривдили, примушували працювати замість себе.
"Урки", "блатні" чи "битовички", за мовчазного потурання конвоїрів, наглядачів та адміністрації таборів, фізично й морально знущалися з жінок-політв'язнів, яких вважали найнижчою невільницькою кастою "зрадників батьківщини" і "ворогів народу"