Інтерв’ю з головою Українського інституту національної пам’яті Антоном Дробовичем з нагоди його офіційного візиту до Польщі

Що має робити культурна і публічна дипломатія, щоб західні аудиторії відмовилися від російської оптики для аналізу історії, культури та політики України?

В ці дні 1018 року (1002 роки тому) завершував писати свою Хроніку Тітмар Мерзебурзький. 1 грудня 1018 року його життя обірвалось. Як то кажуть, на самому цікавому місці. Останні сторінки його записів розповідали про Русь

Сприйняття інвалідності було різним в кожний історичний період. Радянська парадигма визначала інвалідність як патологію або дефект, який необхідно було виправити. У період правління Леоніда Брежнєва характерним було створення мережі спеціалізованих закладів – будинків-інтернатів та функціонування лікарняно-трудових експертних комісій. Ці структури як раз-таки й мали повернути людину з інвалідністю до «нормального» життя через відновлення спроможності до праці.

Осіння війна 2020 року привернула увагу всього світу до Нагірного Карабаху. Вірмено-азербайджанський конфлікт там триває вже три десятиліття.Однак остання ескалація кардинально змінила контури лінії зіткнення, призвела до істотних політичних наслідків. Ми мали нагоду спостерігати азербайджанський наступ у режимі реального часу. Протягом короткого часу оглядачі опанували назви населених пунктів та районів, ознайомилися із ландшафтом і транспортною інфраструктурою регіону.

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками

Наприкінці 1946 року, після жорсткої хлібозаготівельної кампанії, яка вимела із господарств українців практично усі продукти харчування, по всій Буковині запанував голод. Навесні 1947 року результати голоду стали просто кричущими. Численні голодні смерті, спухлі від голоду селяни заполонили буковинські села

Шарлотта завжди була надійною підтримкою для чоловіка у складних перипетіях його політичного життя, а також першою і найвимогливішою читачкою усіх праць Томаша. Без її схвалення і оцінки жоден з його творів не йшов до друку. Виважена, спокійна, доброзичлива, але, водночас, непохитна у засадничих питаннях, вона викликала щире захоплення друзів і ненависть опонентів Томаша Масарика.

У Платона ідеальною державою мусили керувати філософи. Досвід показує, що коли гуманітарії, які читають і пишуть книжки, беруться керувати державою, це закінчується катастрофою. Михайло Грушевський тому добрий приклад. Хороший історик, блискучий публіцист, поганий літератор і катастрофічний політик. Винниченко — блискучий письменник і катастрофічний політик.

Як українському глядачеві підсунули псевдоісторичну містифікацію в патріотичній обгортці за його ж гроші.

6 листопада гостем програми Сергія Іванова "Антиподи" на проекті "Ісландія" був Данило Яневський. Та головним героєм програми став Степан Бандера – 20 хвилин ефірного часу перетворилося в монолог, пересипаний десятками прізвищ та подій з "незнаного" досі життя Провідника ОУН. Не дивно, що в заголовку передачі Бандера опинився другим після Бога. Спробуємо спростувати 10 тверджень Яневського про Степана Бандеру

22 листопада 1918 року, після здобуття Львова польськими військовиками, у єврейській дільниці міста підпалили синагогу та розпочався погром. Грабунки та насильство, щонайменше декілька десятків убитих та сотні поранених євреїв. Упродовж останніх ста років цю трагедію у Польщі практично не згадували. І лише декілька місяців тому побачила світ книга «Львів — кінець ілюзій. Оповідь про листопадовий погром 1918», яку написав польський журналіст та учасник «Солідарності» Ґжеґож Ґауден

Дипломи Української Господарської Академії здобули 560 студентів. Інженерами стали 439 вихідців із Великої України, 50 галичан, 42 кубанці, 9 білорусів, 1 чех (з Радомишльського повіту), по 3 українці з Бессарабії та Буковини, по одному з Прящівщини і Зеленого Клину, двоє уродженців Донщини і восьмеро вихідців із різних російських губерній

Адвокати в політичних процесах радянської доби грали відведену їм роль і навіть не намагалися справді захищати своїх підзахисних, а були такими собі «болванчиками», які потрібні для легітимізації заздалегідь підготовлених вироків.

ОУН, котра значною мірою сформувалася завдяки Донцову, насправді була для нього невизнаним бастардом. Його публіцистика, й без того значною мірою стихійна, пройшла через профанську інтерпретацію в ОУНівській ідеологічній референтурі. Однак інколи Донцов вражав своїм раціоналізмом.

На початку 2020 року київський ресторатор Євген Клопотенко виступив з благородною ініціативою внести культову українську страву – борщ – до списку світової нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Справу підтримало Міністерство культури. 1 липня 2022 року борщ включено до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує термінової охорони

Ніяких підтверджень місця розташування могили Богдана Хмельницького в нас немає. Але головне, виникли серйозні підстави взагалі сумніватися в тому, що гетьмана поховано в Іллінській церкві. Богдан заповідав поховати себе поряд зі своїм улюбленим сином.

Празьку вулицю Соколовську та українське село Соколове під Харковом відділяють близько півтори тисячі кілометрів, однак минуле століття зв’язало ці дві віддалені локації значно міцніше, ніж то виглядає на перший погляд

Оля опинилася перед вибором – ковтнути ампулу з отрутою і видати ворогам важливу адресу, чи ковтнути адресу і пережити тортури. Вона вибрала друге