Через 80 років після закінчення громадянської війни Іспанія все ще не знає, що робити з останками жертв. Минуло чверть століття від смерті генерала Франсіско Франко, і родини врешті наважилися розпочати пошуки убитих рідних. Шукають їх і досі: у придорожніх ровах, засипаних криницях, на полях, у неглибоких спільних могилах.

13 березня 1948 року президент Едвард Бенеш повільно спускався сходами Чернінського палацу, де відбувалось останнє прощання з Яном Масариком. Протягом похорону президент не вимовив ані слова. Едвард Бенеш справляв гнітюче враження, котре цілком відповідало загальній атмосфері на похороні Масарика-молодшого. Після декількох інсультів фізичний стан президента був вкрай поганим. Політичні перипетії останніх місяців психологічно виснажили президента. Закінчувалась не лише політична кар’єра Едварда Бенеша – перегорталась сторінка в історії країни.Закінчувалась епоха, котру власноруч творив Едвард Бенеш – один з творців незалежності, «спадкоємець» Т.Ґ. Масарика, символ демократії, політик великих вчинків і доленосних помилок.

29 травня 1940 року народився видатний японський сумоїст українського походження Іван Боришко, або Кокі Тайхо, якого можна вважати найбільш відомим діячем Японії, пов’язаним з Україною. Попри географічну віддаленість та той факт, що дипломатичні відносини між двома країнами були встановлені у 1992 р., вони мають багату історію міжлюдських обмінів.

Серіал “Слов’яни” можна охарактеризувати як фентазійне переосмислення хроніки Фредегара, приправлене цитатами з "Володаря кілець" і "Вікінгів". Але в цілому "може бути"

21 травня виповнилося 100 років від народження Андрія Сахарова – радянському вченому, фізику-ядерщику і людині, яка ще за життя стала одним із головних символів дисидентського руху в СРСР. Сахаров жив у Москві (до висилки в Горький у 1980 році), але був орієнтиром для незгодних (і «головним болем» для КГБ) у всіх куточках країни: йому писали і дзвонили, передавали рукописи, просили поради і кликали на черговий суд з всього Радянського Союзу. Ім’я Сахарова часто згадується в документах КГБ УРСР, що зберігаються в архіві Служби безпеки України

Гоніння і репресії царської влади були спрямовані не лише на представників польської національності, а стосувалися чисельної двокультурної спільноти Правобережної України, більшість якої складали етнічні українці

23 травня 1938 року співробітник НКВД СРСР Павло Судоплатов убив керівника Проводу ОУН Євгена Коновальця. Фатальний вибух у Роттердамі став завершенням багаторічної широкомасштабної операції радянських органів ҐПУ-НКВД, вказівку на здійснення якої давав особисто Йосип Сталін.

Під час Першої світової війни Київ став головним пересильним пунктом військово-полонених Четверного союзу, яких перевозили з фронту вглиб Російської імперії. Це були представники десятків націй. Чимало військовополонених на деякий час зупинялись у Києві, а дехто залишався надовго, причому почувався досить комфортно. Багато бранців померли від поранень та різних хвороб. Для них було створено велику ділянку на Байковому кладовищі.

Справжня дружба – це великий дарунок долі, вища благодать, що дається людям. Така дружба виявляє невидимий, але глибинний сутнісний зв'язок. Свого часу саме така дружба об’єднала дві сім’ї Довганів і Стусів. Ця дружба була особливо цінною в часи тоталітарного режиму, коли постійно потрібно було відстоювати право на свободу бути собою.

«Батько сполотнів, побілів мов стіна. Поки робили обшук, перетрушуючи одяг, білизну, книги, мої іграшки, батькові й мамі не дозволяли розмовляти. І лише коли дозволили на виході попрощатися, мама запитала у батька: «Стьопо, скажи чесно, ти в чому-небудь винен?» «Присягаюся найдорожчим для мене – життям мого сина, що я ні в чому не винен!» – відповів він із сльозами в голосі».

Якщо у Вашій сім’ї, родині є свідоцтво про смерть, датоване 1950-ми роками, у якому зазначено, що Ваш репресований родич помер в 1943 році від інфаркту міокарда, то тут все ВИГАДАНО – і дата, і причина. Справжнім залишається лише сам факт смерті. Так радянська влада намагалася приховати свою участь у знищенні мільйонів людей без будь-якого слідства.

Долі цих двох блискучих композиторів перетнулися у щасливий для обох, сповнений надій і планів момент життя. Сталося це рівно 250 років тому – 15 травня 1771 року. Цього дня Йозеф Мислівечек та Максим Березовський складали іспит в Болонській філармонічній академії.

За рік до того, як старший лейтенант держбезпеки Павло Судоплатов убив у Роттердамі керівника ОУН Євгена Коновальця, він завів справу на Євгена Ляховича, про якого в одному з документів зазначено: «Вважається одним із найкращих дипломатів і розвідників серед націоналістів». Розсекречені матеріали цієї справи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу зрозуміти, чому у 1930-ті роки органи ДПУ так зацікавилися Євгеном Ляховичем, як йому вдалося привернути увагу урядових кіл Великої Британії до українського питання і чому рішення про його подальшу розробку у 1959 році приймала колегія КДБ при Раді Міністрів СРСР

Першою громадою етнічних українців в Англії стали емігранти, які не доїхали до Америки. Комусь не вистачило грошей, а хтось надав перевагу пожинанню плодів британської індустріальної революції над створенням канадського аграрного прориву

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням