Понад 100 років тому Україна була розділена між двома європейськими гігантами — Російською та Австрійською імперіями. Але якщо про першу нам багато що відомо, то друга переважно залишається terra incognita. Навіть для мешканців західної частини України, які зараз відкривають її для себе знову, тому що їхні прадідусі та прабабусі мешкали в імперії Габсбургів, по них у родинах залишилися листи та фото, і треба зрозуміти, про що в них мова та хто зображений на світлинах?

Акції протесту 1861 року, що відбулися в Царстві Польському і були придушені самодержавною владою, спонукали Санкт-Петербург суворіше поставитися до вирішення польського питання. Російська влада ухвалила нормативний акт, який забороняв полякам і католикам володіти зброєю, в тому числі мисливською. На думку уряду, такий крок щонайменше мав полегшити контроль за польським середовищем. Проте царська заборона не убезпечила монархію від нових потрясінь, зокрема не відвернула заколоту 1863 року, а лише посилила дискримінацію і гоніння в західних губерніях після Січневого повстання

Історичні документи початково ніколи не створювалися з думкою, що стануть письмовими історичними пам'ятками. Їх автори керувалися практичними інтересами своєї доби, начасних державницьких викликів.

Військові протистояння між українцями й росіянами відбувалися в різні історичні періоди, однак найкровопролитніші бої з найбільшими людськими втратами мали місце на фронтах Першої світової війни. Вірніше, на одному з фронтів – Російському, який пролягав на крайньому заході України вздовж Карпат. Це не була війна безпосередньо між Україною й Росією, на фронті воювали дві імперії, а особливого трагізму додавав той факт, що українці були солдатами обох армій – російської царської (у яку з тодішніх українських губерній Російської імперії мобілізували близько 3,5 мільйона українців) та австро-угорської (у яку зі східних комітатів Австро-Угорської імперії мобілізували близько 300 тисяч українців). У тих страшних боях українці вбивали один одного за абсолютно чужі їм інтереси.

Довкола знакових подій з часом нагромаджуються міфи й легенди, які можуть не мати жодного стосунку до історичної дійсності. Бій під Крутами не став винятком. Вже на еміграції популяризація крутянського подвигу нерідко супроводжувалася неточностями і недоладностями, на що звертали увагу навіть окремі учасники визвольної боротьби й діячі української діаспори. Попри незрівнянно більші інформаційні можливості сучасного суспільства, сьогодні мас-медіа часом ретранслюють не лише давно спростовані легенди про бій під Крутами, але й новітні міфи, творці яких інколи доволі безапеляційно просувають своє "бачення" історичних подій.

Цю війну Крим уже програв. І програв не тоді, коли чотири кримські музеї програли в Амстердамі суд про повернення виставки «Крим – золотий острів у Чорному морі», а набагато раніше. Але зрозумілим це стає лише зараз

Вона народилася і жила у часи Середньовіччя. Завдяки їй русинська (українська) кров і сьогодні тече у венах представників аристократичних, монарших родів Великої Британії, поєднавши собою англосакську династію та рід київського князя Ярослава Мудрого.

Щороку у вересні батьки вкотре ведуть своїх дітей до школи: хтось, очікуючи на урочисту лінійку, у святковому одязі, а хтось – у буденних джинсах. Не секрет, що шкільна система освіти нині не відповідає потребам часу, і її всіляко намагаються реформувати. Тому в одних школах – віршики та квіточки, а в інших – жодних урочистостей. Як відомо, окрім отримання знань, участі в розвагах, набуття навиків соціалізації та стресостійкості, учні, щодня перебуваючи в освітньому просторі навчального закладу, також вживають їжу. Але мало хто знає історію становлення системи шкільного харчування в Україні, що та як смакувало українським школярам у минулому й смакує сьогодні.

12 січня 2022 року відзначається 100-річчя від дня народження науковця, енциклопедиста, історика, краєзнавця, картографа, культуролога, іноземного члена Національної академії наук України, багаторічного голови Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) в Європі Аркадія Жуковського

12 січня виповнюється 50 років від дня найбільшої репресивної акції проти українських дисидентів, коли одночасно було заарештовано більшість відомих представників національно-демократичного руху і розпочався так званий «генеральний погром» українського шістдесятництва

4 січня 1972 року о 21.20 у потязі № 7 «Москва–Прага» на прикордонному пункті Чоп був затриманий бельгійський турист Ярослав Добош. Ця подія стала доленосною для багатьох українських дисидентів. Вона детонувала заздалегідь підготовлену КҐБ хвилю репресій, яку в таємних документах назвали операцією «Блок». Упродовж 1972–1973 рр. було заарештовано 89 дисидентів. З них 28 у Києві та 13 – Львові. Зазвичай засуджені отримували по 5–7 років ув’язнення. Масштаби репресій перевищили аналогічні процеси над «шістдесятниками»

"Мюнхенська ніч", коли вбили ізраїльських спортсменів, завдала Ґолді Меїр тяжкої травми. "І знову на німецькій землі вбивають євреїв зі зв'язаними руками", — промовила вона. Ґолда була сильна, тверда жінка — стало ясно, що вона не дозволить Мюнхенській бійні минутися без покарання. Саме з такою пропозицією й прийшли до неї Замір і Ярів

Чи є смішними тези Путіна на історичну тематику? Чим відрізняються міфічний та справжній Степан Бандера? Хто і коли напише наукову біографію провідника ОУН? Як українцям працювати з непростими сторінками минулого?

Галицькі адвокати були важливою частиною української національної інтелігенції. За словами політичного діяча Льва Ганкевича, «вони вже до 1914 р. кермують цілим майже національним життям». Його слова підтверджує статистика стосовно депутатів від Галичини у парламенті Австро-Угорщини: у 1911 р. з 24 депутатів 12 мандатів отримали адвокати.

Після завершення революції, влада УНР розгорнула широку мережу дипломатичних установ за кордоном. Варшава, Прага, Париж стали новими центрами української еміграції. Дипломати намагались використати усі можливості для боротьби за незалежність України. Щонайменше двоє українських розвідників працювали у Туреччині та Персії. І обоє були уродженцями Поділля

У середині 1980-х — початку 1990-х років у Кривому Розі вирували «бігуни» – так називали підліткові угрупування, які вчиняли набіги проти один одного. За 10 років вони залишили за собою чимало жертв: десятки вбитих, тисячі поранених, та ще більше постраждалих, які отримали як фізичні, так і психологічні травми

Тендітна і вродлива Марія мало не щодня відвідує модний серед шляхетного стамбульського товариства тенісний корт, облаштований російським емігрантом, колишнім полковником батумської фортечної артилерії Мириловим. Саме на тенісному корті вона знайомиться із представником французького посольства Денарду. Поміж французьким аташе і Пчелінською зав'язуються дружні стосунки

Українці налічують понад 30 мільйонів і живуть на величезній території від Карпат до Кавказу, від Прип'яті до Чорного моря - Mare Ruthenicum. Росіяни, звичайно, стверджують, що українці - лише малоросійська гілка російського народу з тією ж самою мовою, релігією і історією. Але єдине, на що росіяни хоч якимось чином могли б посилатися, - це династичний зв'язок наприкінці 1400-х років, який пов'язував українські землі з московською державою. З таким успіхом можна було б стверджувати, що німці і французи - одна нація. Тому що ними теж колись керувала одна династія. В усіх інших сенсах країни жили власним життям

У грудні 1927 року академік Дмитро Іванович Багалій відзначав так званий «троїстий ювілей» – 70-річчя життя, 50-річчя наукової та 40-річчя професорської діяльності. Святкування відбувались у Києві та Харкові. На нещодавно виявленій світлині були зафіксовані, скоріше за все, учасники «харківського» свята. Хто ж ці люди поруч з Багалієм та де фото було зроблене?

18 грудня Михайлині Хомівні Коцюбинській (1931-2011) виповнилося 90 років. Вона була близьким та вірним другом Євгена Сверстюка, Івана, Леоніди та Надійки Світличних, Івана Дзюби та інших шістдесятників. Її біографію можна прочитати на сайті ХПГ. Ми публікуємо інтерв’ю з Михайлиною Хомівною, взяте Євгеном Захаровим ще у 1997 році