Багато хто дивився фільм "Слово". Там у кімнаті 44 мешкав найінтелектуальніший (за визначенням Юрія Шевельова) український поет ХХ століття – Микола Бажан. Досі невідомий факт в біографії цього відомого українця – він у 15 років став членом Пласту.

В Польщі знову активно почали говорити, що на заваді розвитку нормальних стосунків з Україною є «заборона на ексгумації поховань загиблих від українців поляків». Але ця перешкода є цілком надуманою.

Андрію Охрімовичу пощастило. Він народився на Волині. А міг легко з'явитися на світ у глухій тайзі, в Евенкійському національному окрузі, де суха оленина складала основу буття, літо коротке, як життя мошкари, а зима віддає душком в'яленої вічності. Там, на поселенні, після каторги знайшли один одного його батьки. Олександру під ту пору минуло 30. Стефанія була на два роки молодша. До того як зустрітися кожен з них за участь в УПА тягнув десятирічну лямку сталінських таборів.

В Одеській області перейменували 432 назви вулиць, скверів та провулків, які містили символіку російської імперської політики.

Сьогодні під ударами кремлівських посіпак українські дитячі лікарні, школи, кінотеатри, бібліотеки, музеї та приватні помешкання. Сто років тому під репресивним ударом їхніх радянських попередників опинився й один харківській будинок — будинок, який став мовчазним героєм фільму "Слово". Ще більшого символізму ситуації додають обставини зйомок стрічки: у розпал російсько-української війни.

30 липня поету Миколі Холодному виповнилося б 85 років. Видатному поету. Видатному перш за все стилем. Але, коли вдуматися, то єдине достоїнство поезії Миколи Холодного - парадоксальність та епатажність. Вийняти їх - взагалі не буде нічого. Поезія ж, проте, має шарм, настрій, важковловну елегію, якою геніально володіли, скажімо, Вінграновський, Талалай, Рильський... У Холодного натомість - протиставлення, опозиційність, постійні спроби шокувати читача.

"Спостерігаючи зростання популярності згадок про Організацію Українських Націоналістів та Українську Повстанську Армію в Україні, Сейм Республіки Польща визнає, що необхідно докласти зусиль на державному рівні для усунення такого типу ставлення". Це фрагмент резолюції Сейму Польщі від 26 липня цього року. Третього року нашої визвольної війни проти російськх окупантів.

28 липня від отриманих на фронті поранень загинув боєць батальйону "Свобода" бригади НГУ "Рубіж" Кирило Артеменко "Кейс".

Твори художниці експонували на міжнародних виставках у Відні, Лондоні, Берліні, Стокгольмі та в інших європейських культурних центрах. Софія Налепінська-Бойчук була відомим українським гравером, професором Київського художнього інституту, яка виростила цілу плеяду учнів і заснувала школу сучасного українського граверства. Для більшовиків, які боролись проти української культури і всіма засобами знищували її, мисткиня стала таким же "ворожим елементом", як і інші бойчукісти.

Іван Фірцак – звичайний сільський мешканець, якому дбайлива природа вділила надлишку сили й видатних умінь. З дитинства таким вдався, ще як корівку свою пожалів та впрягся замість неї орати нивку плугом. За те й прозвали – Іван Сила. З тими його різними іменами присутня певна плутанина. Так немовби в одній людській подобі перебуло їх троє: звичайний білецький господар Іван Фірцак, потому був відомий цирковий атлет Іван Сила і, нарешті, легендарний силач Кротон.

8 серпня 2004-го в місто Харків вʼїхала вантажівка з московськими номерами. Так 20 років тому урочисто завезли троянського коня і заодно – бронзового вершника, розсипаного на багато шматків. Фрагменти фігури водрузили на пʼєдестал із червоного граніту. Спочатку їх скріпили болтами, потім стики заварили, а шви обробили карбувальники, щоб пам'ятник виглядав як єдине ціле. Російські ваятелі підступно прозвали його "козак Харько", щоб наївні містяни повірили, що цей дар – "памʼятник засновникам Харкова".

Щодня ми дізнаємося про нові факти варварства московської орди в українських містах і селах. Так сам вони діяли і в Галичині 1914 року. В основу розповіді покладено спогади санітарного інспектора 3-ї російської армії Мортирія Галина, які я використав у своїй книзі "Тернистий шлях кубанця Проходи". Нинішні російські мародери – гідні нащадки своїх грабіжників-прадідів.

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.

Нашу країну тоді так і називали: "Україна" - у німецькомовній праці вченого Франца Нуоффера.