З нагоди Дня Захисників і Захисниць команда Музею Вінниці готується до тематичної виставки у Вежі Артинова, аби показати перлини фондової колекції доби Української революції. Музею було запропоновано викупити три надзвичайно рідкісні предмети, вартість яких - 70 000 гривень. Долучитись до того, аби спадщина наших Героїв Першої Республіки була збережена, може кожен!

В українському суспільстві, в соціальних мережах розганяється чергова дискусія, цього разу – з приводу запропонованих МОН України «концептуальних засад реформування історичної освіти» та, зокрема, запровадження інтегрованого курсу історії на зміну «паралельному викладанню» історії України та всесвітньої історії.

Історія в школі - один з головних інструментів формування національної ідентичності учнів. З 1991 в Україні тривають дискусії, як зробити кращим підручники історії і, попри те, що їх справді можна і треба вдосконалювати, варто відзначити, що головне своє завдання вони виконали успішно: виховали покоління громадян, готових захищати свою державу із зброєю в руках. Тому мене дивує запропонований підхід до реформування історичної освіти, який не враховує цього головного здобутку, а пропонує почати все по-іншому.

У Росії з дати 7 серпня 1999 року прийнято вести відлік Другої чеченської війни. Мовляв, "не ми напали, на нас напали". Разом із загадковими підривами будинків у Буйнакську, Москві та Волгодонську, рейд Басаєва з Хаттабом зробив нову війну проти ЧРІ в очах росіян справедливою, виправданою і бажаною. Якраз цього Кремлю дуже бракувало у листопаді-грудні 1994 року.

На Зелені свята, 21 та 22 травня 1917 року, заплановано всеукраїнський День Національного Фонду. По усій Україні та за її межами відбувались заходи для збору коштів на українську справу. У тому числі і в Курську. Після віча мітингарі пройшли головними вулицями Курська. Попереду на конях їхали актори українського театру у вишиванках та шароварах. Постійно лунала "Ще не вмерла Україна" та "Заповіт".

8 серпня 104-й день народження відзначила свідок Голодомору і найстарша волонтерка України Любов Ярош із села Ходорків на Житомирщині.

Нові цікаві знахідки, які дозволяють краще зрозуміти ставлення європейців до українського народу, феномену українського козацтва XVII-XVIII ст., а також і нашої держави, що постала у вогнищах війни. У ті часи в Європі актуальності набуває таке модерне явище як дисертації, які можна вважати вершиною діяльності представників тогочасної науки. Тезово публікуємо основні положення подібних європейських робіт про українську історію.

Відомим працівником Центрального державного історичного архіву України, м. Київ був колишній Голова Проводу ОУН, Головнокомандувач УПА, Голова Генерального Секретаріату УГВР Василь Кук.

Багато хто дивився фільм "Слово". Там у кімнаті 44 мешкав найінтелектуальніший (за визначенням Юрія Шевельова) український поет ХХ століття – Микола Бажан. Досі невідомий факт в біографії цього відомого українця – він у 15 років став членом Пласту.

В Польщі знову активно почали говорити, що на заваді розвитку нормальних стосунків з Україною є «заборона на ексгумації поховань загиблих від українців поляків». Але ця перешкода є цілком надуманою.

Андрію Охрімовичу пощастило. Він народився на Волині. А міг легко з'явитися на світ у глухій тайзі, в Евенкійському національному окрузі, де суха оленина складала основу буття, літо коротке, як життя мошкари, а зима віддає душком в'яленої вічності. Там, на поселенні, після каторги знайшли один одного його батьки. Олександру під ту пору минуло 30. Стефанія була на два роки молодша. До того як зустрітися кожен з них за участь в УПА тягнув десятирічну лямку сталінських таборів.

В Одеській області перейменували 432 назви вулиць, скверів та провулків, які містили символіку російської імперської політики.

Сьогодні під ударами кремлівських посіпак українські дитячі лікарні, школи, кінотеатри, бібліотеки, музеї та приватні помешкання. Сто років тому під репресивним ударом їхніх радянських попередників опинився й один харківській будинок — будинок, який став мовчазним героєм фільму "Слово". Ще більшого символізму ситуації додають обставини зйомок стрічки: у розпал російсько-української війни.

30 липня поету Миколі Холодному виповнилося б 85 років. Видатному поету. Видатному перш за все стилем. Але, коли вдуматися, то єдине достоїнство поезії Миколи Холодного - парадоксальність та епатажність. Вийняти їх - взагалі не буде нічого. Поезія ж, проте, має шарм, настрій, важковловну елегію, якою геніально володіли, скажімо, Вінграновський, Талалай, Рильський... У Холодного натомість - протиставлення, опозиційність, постійні спроби шокувати читача.

"Спостерігаючи зростання популярності згадок про Організацію Українських Націоналістів та Українську Повстанську Армію в Україні, Сейм Республіки Польща визнає, що необхідно докласти зусиль на державному рівні для усунення такого типу ставлення". Це фрагмент резолюції Сейму Польщі від 26 липня цього року. Третього року нашої визвольної війни проти російськх окупантів.

28 липня від отриманих на фронті поранень загинув боєць батальйону "Свобода" бригади НГУ "Рубіж" Кирило Артеменко "Кейс".

Твори художниці експонували на міжнародних виставках у Відні, Лондоні, Берліні, Стокгольмі та в інших європейських культурних центрах. Софія Налепінська-Бойчук була відомим українським гравером, професором Київського художнього інституту, яка виростила цілу плеяду учнів і заснувала школу сучасного українського граверства. Для більшовиків, які боролись проти української культури і всіма засобами знищували її, мисткиня стала таким же "ворожим елементом", як і інші бойчукісти.

Іван Фірцак – звичайний сільський мешканець, якому дбайлива природа вділила надлишку сили й видатних умінь. З дитинства таким вдався, ще як корівку свою пожалів та впрягся замість неї орати нивку плугом. За те й прозвали – Іван Сила. З тими його різними іменами присутня певна плутанина. Так немовби в одній людській подобі перебуло їх троє: звичайний білецький господар Іван Фірцак, потому був відомий цирковий атлет Іван Сила і, нарешті, легендарний силач Кротон.

8 серпня 2004-го в місто Харків вʼїхала вантажівка з московськими номерами. Так 20 років тому урочисто завезли троянського коня і заодно – бронзового вершника, розсипаного на багато шматків. Фрагменти фігури водрузили на пʼєдестал із червоного граніту. Спочатку їх скріпили болтами, потім стики заварили, а шви обробили карбувальники, щоб пам'ятник виглядав як єдине ціле. Російські ваятелі підступно прозвали його "козак Харько", щоб наївні містяни повірили, що цей дар – "памʼятник засновникам Харкова".

Щодня ми дізнаємося про нові факти варварства московської орди в українських містах і селах. Так сам вони діяли і в Галичині 1914 року. В основу розповіді покладено спогади санітарного інспектора 3-ї російської армії Мортирія Галина, які я використав у своїй книзі "Тернистий шлях кубанця Проходи". Нинішні російські мародери – гідні нащадки своїх грабіжників-прадідів.