Нещодавно стало відомим про прийняття Наказу Міністерства юстиції України "Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року № 2438/5", яким значно звужуються права користувачів щодо копіювання архівних документів. Ці зміни забороняють копіювання майже усіх документів Національного архівного фонду, а щонайменше створених раніше за початок ХХ століття.

У молодіжних аудиторіях, з якими часом маю приємність спілкуватися, люблю проводити один простий експеримент: запитую, хто такий Володимир Щербицький. Молоді люди часто не можуть відповісти, в залі переважно піднімається кілька невпевнених рук. А це ж людина, яка керувала Україною майже 20 років! Він був на верхівці української радянської влади, обіймав посаду першого секретаря ЦК КПУ.

Після перемоги хорватських футболістів над російськими, а також резонансного "Слава Україні!" від Домагоя Віди український сегмент соцмереж захлиснула нова хвиля "хорватоманії".

Я не знаю, як розв’язати ромське питання. Але я точно знаю, чого не може робити Українська держава. Вона не може толерувати, не кажу вже потай заохочувати, самодіяльне організоване насильство, якщо не хоче, щоб воно знесло її саму.

Іван Драч у 90-х кілька разів приїздив до Донецька. Ми, свідомі українці, розбудовували у цей час Товариство української мови, пізніше Народний рух, виборювали першу українську школу, проводили Стусівські читання, створювали першу незалежну українськомовну газету "Східний часопис", займались просвітництвом, доводили, що Донбас – це Україна...І постійно відбивалися від прискіпливої уваги КДБ та руйнівної роботи Донецького обкому КПУ.

На позір виглядає, що в протистоянні зіткнулися справжні науковці зі світовим ім’ям, які прагнуть реформ у науці та дбають про очищення своїх рядів від імітаторів, і загумінкові гуманітарії, що прикривають свою наукову неспроможність патріотичними гаслами та протистоять просуванню реформи, намагаючись законсервувати теперішній стан справ.

Новина про те, що «Мадрид починав перейменовувати вулиці, пов'язані з режимом Франко», зважаючи на процес декомунізації в Україні, є гарним запрошенням звернутися до іспанського досвіду демократизації громадського простору і, принагідно, розставити всі крапки над і щодо цього питання.

Господь Бог дає людині життя і кладе її на цей світ для того, щоби людина по своїй спроможності робила добро. Разом з дарунком життя та талантами, Господь надає також і випробування але тільки стільки, що Господь знає людина спосібна побороти. Люди падають інколи під випробуваннями не тому, що вони не в силі фізично перемогти, але тому, що вони себе не гартують і не наставляють силою своєї волі ці випробування побороти.

…Я знав Сашка коли йому було 20 років – від того часу, як нас познайомив Ігор Марков на розкопках у Крилосі. І знав після цього наступні 20: тобто половину його життя. Але для мене він не мінявся. Я бачу у ньому підлітка, десь між 15 і 17 роком життя. Якщо говорити про нього, то перше що мені приходить до голови: я не пам’ятаю його злим. П’яним пам’ятаю. Злим – ніколи. Кожний спогад про нього у мене викликає усмішку.

Цьогорічний Марксів ювілей викликав величезний інтерес до постаті й творчого спадку мислителя у всьому світі. Україна не стала винятком. Одним із найпомітніших її проявів стала тогорічна ініціатива підготовки до публікації першого повноцінного україномовного видання «Капіталу». Як не дивно, дотепер якісно опубліковано цей епохальний текст не було — у 1920-1930-х роках його оприлюднювали лише частково, натомість післявоєнні видання не повторюють міжвоєнні, а є перекладами з російської.

Здавалося б, давно вже пройшли ті часи, коли комуністичний режим плюндрував та знищував могили вояків антикомуністичних формацій. Здавалося б, що сьогодні європейська спільнота збудована на цінностях протилежних до тоталітаризму, шанує боротьбу з тоталітаризмом. Не в Грушовичах.

Кожного разу, коли десь натикаюся на якусь розповідь про історію тої чи іншої галицької родини, зауважую, що не все у всіх так просто. Якщо розвинути – книжку можна писати чи фільм знімати – аби вистачило пам‘яті нащадкам про предків.
Міг би проілюструвати фрагментарно хоча би одною із гілок мого родоводу. Люблю розглядати давні світлини своїх предків – родини, які позують у одному із фотоательє Тернополя.

Ту страшну фотографію багато хто бачив. Але насправді страшніше читати документи з розкритих архівів СБУ. З цих пожовтілих аркушів повстає хижацьке обличчя тоталітарної системи, побудованої на брехні і байдужому ставленні до життя людей.

Побічним ефектом поїздки до Зони Відчудження стало розуміння, що Чорнобиль – найкраще місце для поховання чинного президента РФ Володимира Володимировича Путіна. Основна мета поїздки була іншою: з’ясувати, що в Зоні може претендувати, щоб бути внесеним до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Вчора пожежа знищила перлину. Як свідчать пожежні Валківського районного підрозділу МЧС, вони прибули для гасіння пожежі у Старий Мерчик о 22:00 15 квітня. Пожежа почалася через підпал. Чи був у цьому злий намір, чи необережність – сказати складно. Палац палав майже добу.

Важко не піддатися спокусі й не помріяти про той альтернативний світ, в якому і Україна, і Білорусь відстояли незалежність у 1918 році. Я уявляю собі могутню конфедерацію України, Білорусі, Польщі й Литви, об’єднану традиціями Речі Посполитої. Чи спрацював би за таких умов пакт Молотова – Ріббентропа? Чи була б узагалі розв’язана Друга світова?

"Працівник Харківської селекційної станції Кривошей, заступник секретаря парторганізації харківського "Главенергозбуту" Каганович, та лікар Житомирської лікарні Гузман "під час виступу на мітингах раптово померли".

Я ненавиджу Сталіна з 13-ти років, коли в 1988 році на фоні горбачовської відлиги на кухні нашої комуналки на Інститутській мої батьки й бабуся вирішили розповісти мені, що мій прадід Юхим Абрамович був архиєпископом Української автокефальної церкви і (за сумісництвом) євреєм-вихрестом.

Окрилений уже згадуваною промовою польського прем'єра, я вирішив погортати львівську пресу за кілька років. Не кидаючи оком на сплюндровану Волинь разом з Холмщиною і Підляшшям, де горіли церкви і священицькі бороди, де вбивали ще задовго до того, як події на Волині стали «геноцидом».

Щонайменше від 2014 року тривали перемовини з польською стороною про легалізацію на території обох країн польських та українських пам‘ятників, споруджених без дотримання чинного в них законодавства.