Ми стояли так щільно, що не було можливості побачити, хто за спиною. Мене ззаду страхував якийсь сильний, мовчазний чоловік. Він не матєрілся, не вигукував команди, він просто страхував мене. Час від часу, коли менти тиснули - ззаду тиснули наші - я навіть боявся, що зомлію і у цьому натовпі розчавлять...

Вести мову про скульптуру Кавалерідзе у Святогірську, пам’ятник Артему, потрібно фахово і враховуваючи три фактори: мистецький, ідеологічний і технологічний.

Коли бачиш на карті назви Тверська та Ямська – не розумієш, чи в нас Київрада, чи Моссовет. Чому московським візникам подобалися назви Тверська-Ямська – можна зрозуміти. Натомість позиція «Свободи» – здивувала.

Відзначаємо річницю закінчення війни, але чи ми зробили висновки? Чи світ зрозумів? Чи Європа і світ не роблять кроків назад? Коли сьогодні лідер країни, що веде війну проти України, і той лідер, який бажає будувати стіну проти мігрантів, святкують разом з іншими європейськими політиками, розуміємо наскільки крихким є мир.

Сьогодні багато оглядачів відзначають, що в повітрі знову з’явилося тривожне відчуття затягування у вир, якого ніхто не хоче. Ми дійшли до точки, коли вже неприпустимо заплющувати очі й відкладати рішення на потім, коли Європа і Захід просто мусять реагувати, якщо не хочуть знову завалити іспит з історії.

29 жовтня 2018 року провідна польська щоденна газета "Rzeczpospolita" виходить із сенсаційним заголовком "Хочуть заробити на трагедії у Аушвіц – українська комп’ютерна гра під лупою прокуратури".

18 жовтня 2010 року на сайті "Історична Правда" з'явились перші статті. За цей час опубліковано понад 11 тисяч текстів, підготовлено 7 книг, прочитано більше сотні публічних лекцій.

У 2018 році відбулася археологічна експедиція "Османська галера. Слідами турецьких флотилій у Нижньому подніпров'ї". На її підготовку пішло майже 8 років. Метою експедиції було обстеження пам'ятки, датування і підготовка її креслень. Виходячи з раніше піднятих знахідок, дослідники мали справу з турецьким човном XVII століття. Причини його загибелі залишаються незрозумілими й досі

Олена Антонів віднайшла мене у 1974 році в спеціальній психлікарні на території Смоленської в’язниці, де я відбував ув’язнення за "Невольницькі плачі". Списаний аркуш, знимка із зимовим пейзажем у Карпатах, і в постскриптумі: "Пишіть, що Вам треба. Чим Вам допомогти?".

25 червня цього року посол України в Австрії Олександр Щерба приїхав у невеличке село Вінден. Він мав від імені Патріарха Філарета нагородити орденом Миколая Чудотворця мешканку села Анну Хакль. Назва ордену невипадкова: 73 роки тому родина Анни врятувала двох утікачів із концтабору Маутхаузен.

Нещодавно депутат Європарламенту від правлячої у Польщі партії "Право і справедливість" Ришард Чарнецький дозволив собі на профілі в Twitter недружній випад на адресу України. Приводом став 1000-літній ювілей "здобуття" Києва Болеславом Хоробрим.

Доля українських архівів постійно перебувала десь на периферії уваги більшості громадян і виходила на перший план лише при необхідності: підтвердити стаж роботи, родинні зв’язки, провести пошук предків тощо.

Нещодавно стало відомим про прийняття Наказу Міністерства юстиції України "Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року № 2438/5", яким значно звужуються права користувачів щодо копіювання архівних документів. Ці зміни забороняють копіювання майже усіх документів Національного архівного фонду, а щонайменше створених раніше за початок ХХ століття.

У молодіжних аудиторіях, з якими часом маю приємність спілкуватися, люблю проводити один простий експеримент: запитую, хто такий Володимир Щербицький. Молоді люди часто не можуть відповісти, в залі переважно піднімається кілька невпевнених рук. А це ж людина, яка керувала Україною майже 20 років! Він був на верхівці української радянської влади, обіймав посаду першого секретаря ЦК КПУ.

Після перемоги хорватських футболістів над російськими, а також резонансного "Слава Україні!" від Домагоя Віди український сегмент соцмереж захлиснула нова хвиля "хорватоманії".

Я не знаю, як розв’язати ромське питання. Але я точно знаю, чого не може робити Українська держава. Вона не може толерувати, не кажу вже потай заохочувати, самодіяльне організоване насильство, якщо не хоче, щоб воно знесло її саму.

Іван Драч у 90-х кілька разів приїздив до Донецька. Ми, свідомі українці, розбудовували у цей час Товариство української мови, пізніше Народний рух, виборювали першу українську школу, проводили Стусівські читання, створювали першу незалежну українськомовну газету "Східний часопис", займались просвітництвом, доводили, що Донбас – це Україна...І постійно відбивалися від прискіпливої уваги КДБ та руйнівної роботи Донецького обкому КПУ.

На позір виглядає, що в протистоянні зіткнулися справжні науковці зі світовим ім’ям, які прагнуть реформ у науці та дбають про очищення своїх рядів від імітаторів, і загумінкові гуманітарії, що прикривають свою наукову неспроможність патріотичними гаслами та протистоять просуванню реформи, намагаючись законсервувати теперішній стан справ.

Новина про те, що «Мадрид починав перейменовувати вулиці, пов'язані з режимом Франко», зважаючи на процес декомунізації в Україні, є гарним запрошенням звернутися до іспанського досвіду демократизації громадського простору і, принагідно, розставити всі крапки над і щодо цього питання.

Господь Бог дає людині життя і кладе її на цей світ для того, щоби людина по своїй спроможності робила добро. Разом з дарунком життя та талантами, Господь надає також і випробування але тільки стільки, що Господь знає людина спосібна побороти. Люди падають інколи під випробуваннями не тому, що вони не в силі фізично перемогти, але тому, що вони себе не гартують і не наставляють силою своєї волі ці випробування побороти.