Є на мапі України місця, що уособлюють собою точки біфуркації нашої історії. Саме там в певний момент відбуваються події, що змінюють майбутнє. Не надто часто вони залишають по собі видимі сліди, на які ми можемо поглянути крізь час. Більш ніж три століття тому на території сучасного села Дігтярівка на Чернігівщині сталася епохальна для України зустріч гетьмана Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ. Нам дуже пощастило, що до наших днів зберігсянімий свідок тих подій – Покровська церква. Але чи житиме вона в майбутньому? Сьогодні це залежить від здатності світської та духовної влади захистити та відновити пам’ятку.

Два дні стояла навдивовижу тепла погода, небо оповите хмарами, сніжить, вітер легенький. Вчора вночі хмари розійшлися під південним вітром, а сьогодні зранку всюди навкруг нас відкрите море. Розчаровує, що крига уперто не хоче затримуватися; з іншого боку можна припустити, що вода все одно поступово охолоджується, тож щодня кризі утворюватися дедалі легше: сонце, здається, геть утратило сили, та все ж десь опівдні його промені все одно трохи прогрівають поверхню води.

У Києві 19 березня у віці 95 років унаслідок ускладнень коронавірусної інфекції померла Ольга Бондаренко – учасниця Кенгірського повстання проти жорстоких умов тримання, яке спалахнуло в одному з таборів системи ГУЛАГу в 1954 році.

Так, так, фортуна до нас не надто прихильна. Цей місяць залишить по собі сумні спогади. Та все ж могло б бути і гірше. Тривала негода – випробування для нашого духу. Та все ж ми досить зручно влаштувалися в хатині, і, коли нам чогось і бракує, то тільки фізичних навантажень, таких необхідних, коли потураєш своєму апетиту.

Без відновлення історичної справедливості щодо українських жертв Бабиного Яру не можлива реалізація будь-якої із концепцій меморіалізації місць поховання. Щобільше, ігнорування цього питання неминуче призведе до подальшого загострення протиріч, які уже мають непримиренний характер

Цього року Україна відзначатиме 80-ті роковини початку масових розстрілів у Бабиному Яру. Наш обов’язок – гідно вшанувати пам’ять жертв цього злочину нацистського режиму незалежно від їхньої національності, віросповідання чи політичних поглядів – євреїв, ромів, українських націоналістів, полонених червоноармійців, кожного, чий земний шлях обірвався в Бабиному Яру

Таблички на Банковій треба не відмивати, а замінити. В основі цієї вивіски використаний шрифт Іжиця. Цей шрифт в так званому “старослов'янському” стилі є своєрідною візитівкою “русского міра”. Він вже намуляв око частотою використання в тих місцях, де нібито хочуть підкреслити прив'язку до сивої давнини в “скрєпній” редакції

Попередньої ночі ніхто з нашої партії не спав і всі були втомлені, як собаки. Я вирішив, що треба перепочити, але побудив усіх о пів на дев’яту вчора вранці. Перед сніданком виявили, що крижину з поні відносить геть. Спробували затримати її якорями за допомогою альпійської мотузки, але зачепитися не вдалося. То була сумна мить.

Українське історичне товариство у Польщі за підтримки Об’єднання українців у Польщі та інших українських організацій приступає до здійснення проєкту «Живі у нашій пам’яті – віртуальний український некрополь у Польщі», звертається до всіх, яким небайдужа доля відомих дочок та синів українського народу, підтримати реалізацію проєкту. Історична правда публікує їх звернення у повному обсязі.

Важливо чітко розуміти, що хамські заяви польських посадовців щодо борців за незалежність України є безпідставним і грубим втручанням у наші внутрішні справи

Він з легкістю передав клейноди УНР Леонідові Кравчукові, критикував Віктора Ющенка і не прийшов у розпач від приходу до влади Віктора Януковича. Він переконував усіх нас: президенти, прем’єри, міністри і депутати - це тимчасове, Нація і Держава - назавжди

Журналіст і блогер Станіслав Асєєв пробув у полоні 31 місяць. Із них 28 місяців його утримували на території артцентру «Ізоляція» в Донецьку, в якому російські гібридні сили облаштували неофіційну в’язницю-катівню

Спершу було досить світло, а тоді ставало темніше, аж поки ми заледве бачили під ногами. Собаки стали виказувати ознаки втоми. Десь за півтори години від початку руху натрапили на туманно окреслені витиснуті кряжі. Ми бігли поряд із саньми. Раптово Вілсон вигукнув: "Тримайтесь за сани" і я помітив, як він пірнув ногою у розсілину. Я заскочив у сани, але геть нічого не бачив. Наступної миті вся упряжка вже потопала: парами, як і йшли, вони зникали з-перед наших очей, борсаючись у спробах знайти опору.

Масовими трудові міграційні потоки українців стали з другої половини ХІХ ст., оскільки аграрні реформи царського уряду абсолютно не вирішили соціально-економічні проблеми селян - землі й можливостей для пристойного заробітку й надалі бракувало, а податки були непосильними для селянської родини

Звісно, що ці міркування більше звернуті до тих добродіїв, хто ще не стикався із цією хвундаментальною працею. Але не завадить і давнім шанувальникам. Усе ж доробок Діда звернутий на широкий загал, життя триває і усілякі поточні «кон’юнктури» змінюються рік від року. А може там фахові історики, «міські» високочолі інтелектуали, а не «сільські дідугани» зневажливо сміються над цією «попсою».

Я не проти Шевченка-пророка, і Шевченка-міфотворця, навіть Шевченка-шамана. Ніколи не погоджуся лише з ототожненням поета з кобзарем. Але теза, що Шевченко після заслання продовжував свою революційну діяльність борця за національне визволення свого народу - це явище історичної правди

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів

76 років тому - 14 лютого 1945 року авіація союзників бомбардувала Прагу. Серед кількох сотень празьких будівель, які були практично повністю зруйновані, був і Музей визвольної боротьби України. В результаті бомбардування було втрачено значну частину фондів, а те, що вціліло, пізніше було знищено, розпорошено, розкрадено, а також вивезено "освободітєлями" з НКВС до СРСР

10 лютого 1713 року перед міським судом стояв Єнс Бертельсен (дан. Jens Bertelsen), уродженець Гольштейну, в минулому кавалерист Ютландського кавалерійського полку полковника Ганса Ейфлера, а нині – данський військовополонений, бо незабаром очікував стати батьком двох дітей від двох різних шведок!

Він прожив складне життя, та все його життя було пов’язане з Україною. Я набирав його на домашній телефон у Рочестері і він завжди дивувався, як я вгадую, коли саме він вдома. Він принципово не хотів собі мобільного.