Спецпроект

Юрій Конкевич: Деколонізація Ганновера

Перейменування вулиці у багатому районі Ганновера тривало майже 10 років. Цими днями суд остаточно відмовив противникам у позові: Гінденбургштрассе тепер називається Льобенштайнштрассе

Степан Бліндер: Історичні наративи приносять далеко не абстрактні руйнування

Війна РФ проти України декларує очевидне: історикам треба ще дуже багато зробити для того, щоби колоніальні наративи були проговорені і деконструйовані. Завдання істориків Східної Європи - на фундаменті результатів «римських зустрічей» продовжувати будувати корпуси понову «деколонізованих» історій Східної Європи. Все ж, кожне нове покоління повинне переписувати історичні наративи - це не просто нормально, це необхідно

Олексій Чередніченко: Канонізована канонада

Російська православна церква збирається канонізувати Олександра Суворова. Першою ластівкою такого уславлення воєначальників у РФ стала, мабуть, канонізація сучасника Суворова адмірала Федора Федоровича Ушакова. Але там хоча б можна було посилатися на побожні вчинки адмірала. У випадку ж з Суворовим, який, цілком можливо, замолоду взагалі був членом масонської ложі, такий аргумент навряд чи логічний. Скидається на те, що росіяни нині готові канонізувати будь-яку відому особу, яка божиться і вихваляється своєю російськістю

Сергій Громенко: Вчителі дійсно виграють війни. Росія це розуміє. А Україна?

Поразка у битві за уми молоді рано чи пізно призведе до поразки на полі бою. Як це сталося під Садовою та у безлічі інших випадків. Перейменування вулиць – не марна річ, як і власна українська концепція Другої світової війни. І доки в Україні не буде розроблена та втілена стратегія розвитку гуманітарної сфери, ми залишатимемося у небезпеці. Історія має значення, а війни виграють вчителі. Росіяни це розуміють. А ми?

Артур Харитонов: Крим - це Україна, Карафуто - це Японія

Японці, які пережили російське вторгнення у 1945 році та все ще живуть на Хоккайдо та в інших частинах Японії, вже визнали: в Україні повторюється те, що вони бачили на власні очі. Формально Японію змусили відмовитися від прав на Карафуто, однак чим більше ми говоримо правду про ті події, підтримуючи бабусь і дідусів Японії, які все це пережили, тим сильнішою стає наша антиросійська боротьба

Юрій Юзич: Не сміє бути в нас страху

Він міг одразу побачити те, що не помічали інші. Говорив коротко, але так, що жити хотілось. Місцями це виглядало похмуро, але завжди по суті. В ньому було щось від британської аристократії та барона Мюнхаузена водночас, яким не сиділось в дома

Влад Якименко: Руська Лозова: роздуми про назву

Імперія старанно нищила все, що мало нагадувати черкасам-українцям про свою окрему історію, традиції та притаманний їм дух свободи. Але ми переконалися зараз, під час війни: наші погляди на волю, майбутнє та взагалі – світогляд, в руських та українців зовсім різні. Звичайно, у нас була і різна історія. І намагатися вкотре змінювати її зараз: називаючи Українською Лозовою село, яке спочатку і названо було Руським, щоб відокремлювати його від українського села Черкаська Лозова – не вірно

Микола Савчук: Як нас совєтизували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!

Леся Бондарук: Робоча група – лише затягування процесу дерусифікації

Доки ця робоча група попрацює, доки члени комісії оцінять її роботу, проведуть двомісячне громадське обговорення по іменним вулицям, підведуть підсумки обговорення на комісії, підготують і подадуть рішення на сесію, включать у порядок денний (не факт, що перед сесією Ігор Поліщук не зніме з порядку денного – таке вже було з перейменуванням по декомунізації), доки депутати проголосують – розпочнеться Новий рік.

Петро Балог: Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"

Віталій Гайдукевич: Безсистемність. Нагороди

Велика війна – багато героїзму і підстав для нагородження. Нагородна справа (як і будь-яка) потребує системного підходу. Одразу зафіксую – Україна вже давно потребує реформи нагородної системи. Система - це коли існує чітка ієрархія нагород і відзнак: державні ордени, хрести, медалі, відомчі хрести, відомчі медалі, решта відзнак

Сергій Стуканов: Не сумніваймося: вони знищать все

Усвідоммо кришталево ясно: вони знищать ВСЕ, до чого дотягнуться їхні руки. Не сумніваймося: знищать. Якщо не знищать, то викрадуть і привласнять. Це їхня мета: знищити нас як окрему націю і культуру. А "довести" світові, що нас немає і не було, звісно, простіше, коли нема доказів (артефактів) нашого існування.

Андрій Живʼюк: «Ну да, – я русский писатель, Владимир Короленко. Что ж из этого?»

Головне мотто захисників Королєнка, як і багатьох інших представників "руского міра": "не потрібно віддавати його Росії, він наш". В якості аргументів чуємо/читаємо: він родом з України, він писав про про Україну; він не міг послуговуватись у творчості українською мовою, бо час був такий, але він хотів її вивчити; Королєнко був демократом, противником самодержавства

Ярина Цимбал : Микола Бажан — поет, людина і проспект

Хто з вас пам'ятає Бажана в шкільній програмі? Не старайтеся, не зазирайте в підручники своїх дітей, — Бажана там давно немає. Після того як із програми викинули його ідеологічні радянські вірші, на заміну нічого не змогли знайти. І не тому, що інших не було

Роман Маленков: Вулиці Києва. Симиренки та волаюча несправедливість

Федір Симиренко, кріпак, який сам себе викупив, зробив неймовірну кар'єру промисловця. Кріпак Браницьких ще у 1819 році, у 1834 році власник першого в імперії цукрового піско-рафінадного заводу, перший "цукровий король" імперії, гласний (депутат) Одеської міської думи. Важко переоцінити його вклад у розбудову порту Одеси, навіть царський уряд оцінив вклад Федора Симиренка у розвиток економіки імперії, адже саме він збудував перший комбінат, перше робітниче селище... Але вулиці Федора Симиренка немає навіть в Одесі

Андрій Ковальов: Святий покровитель декомунізації, або спогад про чин святого старця Гавриїла

Раптом прямо біля будівлі Совєта міністрів Грузинської РСР, що на проспекті Руставелі, з’являється маленька постать православного священика у довгому підряснику та з великим хрестом. Він заходить за величезний 12-метровий портрет Леніна, поливає його бензином та підпалює

Сергій Громенко: Іван Віссаріонович Путін. Як працює історична машина РФ

В усіх суспільствах історія є одним з важливих інструментів пошуку та конструювання власної ідентичності. Але у багатих розвинених країнах вагомішими джерелами ідентифікації можуть бути поточні соціально-економічні досягнення чи висока культура, у бідних, але динамічних – візія майбутнього

Олена Фінберг: Пам'ять Чорнобиля

На ранок двадцять сьмого в Києві пішли чутки про аварію на станції. Хіба ж це вперше? За вікном - весна, очікування довгих свят. В школі дітям роздали молоко. На першій перерві частина дітей випила. На другій все, що не було випите, вилили. Бо надійшов наказ молоко не вживати. Двадцять восьмого чутки посилюються.

Володимир В'ятрович: Історія пісні “Червона калина” — це історія нашого народу

Нині "Червона калина" звучить на цілий світ різними мовами. Пісня з часів козаччини 17-го століття, записана в епоху національного відродження у 19-му, оброблена в часи української революції на початку 20-го століття і співана борцями за свободу в середині цього ж століття. Пісня, яка робить нас сильними у 21-му столітті, тому що єднає з нашими попередниками, хто боролися за волю України протягом попередніх віків