4 серпня 1921 року комуністи постановили називати голод в Росії - голодом, а в Україні «неврожаєм»

До Солженіцина був написаний дуже сильний і страшний роман Івана Багряного "Сад Гетсиманський". Але на відміну від Солженіцина який має всю піарпідтримку "велікой руской культури", ми не читаємо своє і тому не все пам'ятаємо. Українці забувають. Бо ми ж прощаємо, ми добрі, ми хороші. Хоч зараз зверніть увагу. Бо така література - це не просто пам'ять. Це має бути вакцина, прививка. А якби ж всі читали. Якби ж знали, наскільки сильною є українська література. І що українцям як нікому відомо якими нелюдами є росіяни. Якби в російських школах таке б дали почитати...

Василь Шевчик був “обраний” до Верховної Ради УРСР у Добромильському виборчому окрузі Дрогобицької області 24 березня 1940 року. Зрозуміло, що справжніх виборів в СССР не було, членами парламенту ставали за рознарядкою. До неї, як представник бідного селянства, потрапив і голова сільради Ямни Долішньої Добромильського району Василь Шевчик. Наразі Василь Шевчик – єдиний встановлений депутат Верховної Ради УРСР, який брав участь у збройній боротьбі ОУН і УПА і загинув у ній

Та найкращим доказом того, що Леся Українка віддавала перевагу Звягелю, є видана в 1902 році збірка "Дитячі гри, пісні й казки. З Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині". Зверніть увагу: в короткій передмові назва Новоград-Волинський згадана в російськомовному варіанті, а в українськомовному Лариса Петрівна принципово вжила Звягель!

Спеціально звертаю увагу на пропозицію назви на честь Василя Загоровського – володимирського шляхтича. Ми маємо сказати, що володимирська, волинська шляхта – наша, а не «польська». Володимирські шляхтичі – це ті люди, що утримували місто у належному стані, боронили його від ворогів, з власних коштів утримували школи та церкви

Деколонізація полягає не просто у банальній зміні табличок чи демонтажі пам’ятників. Її зміст набагато глибший. Це процес, що насамперед передбачає очищення свідомості та переосмислення себе, відновлення національної пам’яті, культурної та історичної ідентичності, повернення із забуття видатних постатей і подій української національної культури та історії, а також її місцевої складової

Нинішня війна з Росією дала нам унікальну і страшну можливість по-іншому оцінити дії українських підпільників 1920х-1950-х років. Росія своєю агресією провалила нас у минуле, де знову реальністю стали поняття окупант, колаборант, підпільник. Де на підконтрольній ворогу території вияви спротиву можуть бути лише підпільними, а боротьба нерідко — терором. Де вбивство окупанта або колаборанта — не злочин, а заслужена помста і, можливо, порятунок тисяч інших

Створити нову версію історії Росії, зрозумілу для українців, дуже складно. Це адові муки. На це, за природою, мало хто здатен. Це довго. Це дорого. Наше суспільство не хоче за це платити і чекати. А інші суспільства це не робитимуть, бо їм того не треба взагалі

Великих українців проігнорували при перейменуванні київських вулиць. Нинішнє перейменування показало, що ми зуміли зруйнувати російські маркери (хоч і не всі), але показали тотальне невміння створювати свої. «Так, не всі діячі вшановані, але, від нині вшанована вся історія України та Києва в міських назвах» пише Олександр Алфьоров. Вся історія України та Києва без… Без кого? Про кого забули? Кого проігнорували?

Що важливіше при оцінці діяльності певного історичного діяча, як от Владімір Даль? Його заслуги у кодифікації великоруської національної культури? Вплив його твору, або ж авторитету його імені, на антиєврейське насильство? Участь у колоніальних війнах та відзнака від імператорі Ніколая І? Вирішуйте самі, але подумайте, який стосунок це все має до сучасного українського бачення історії та публічного простору

Маю риторичне запитання… Чи спроможні російські архіви ось так само виставити повні справи, описи та фонди з історії Голокосту? Тільки повністю, без купюр та обрізок, без ідеологічних анотацій? Ну що, "колеги"-"антинацисти", вам слабо?

Література стає безсмертною не тому що вона об'єктивно безсмертна, найкраща в своєму роді та обожнювана сучасниками. Література стає безсмертною тому що породжує нову літературу, масштабуючись на інші країни

Музакадемія точно має носити якусь іншу назву. Назву яка відсилатиме до власної історії, мелосу і музичної традиції, а не за інерцією тягнутиме рішення сталінських комуністів

Світ потурав тиранам і вбивцям, не визнавав самобутності, заплющував очі. Зараз розвиднюється. Але для цього треба були ракети по наших містах, геноцид, і неосяжні, нескінченні жертви. Століттями в центрі Європи системно викошують найсміливіших, які несуть на прапорі те, про що цивілізований світ, таке враження, тільки на папері вміє писати. Ми і це переживемо, і переможемо. Просто ніхто ніколи НАСПРАВДІ не зрозуміє, що сталось. Як і раніше не розуміли

Нинішня російсько-українська війна – не випадковість. І мало хто вірить, що Росія просто так вгамує свої апетити. Правда полягає в тому, що простого виведення російських військ з України недостатньо. Щоб покоління наших дітей не пережило війну вдруге – нам потрібно назавжди перемогти Росію

Війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. І до неї треба бути готовим щохвилини. Щосекунди. Всім. Що треба робити? Бути готовим. Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. Si vis pacem, para bellum

Соцмережі обговорюють, що «Війна і мир» із пучком імперських рефлексій випаде зі шкільної програми. А які зміни мають статися із предметом «Історія»? При чому як світової, так і України…

В той час, коли у світі започатковані та активно тривають дискусії відносно того, як ставитися до "великой российской культуры"; коли ламаються списи та дискурси; коли частина культурних еліт намагається будь-що довести, що імперська політика - це щось одне, а російська культура - це щось зовсім інше ("ето другое"); в цей час – ось, прямим текстом: "Дякуємо імперіалізму за Пушкіна"

Перейменування вулиці у багатому районі Ганновера тривало майже 10 років. Цими днями суд остаточно відмовив противникам у позові: Гінденбургштрассе тепер називається Льобенштайнштрассе

Війна РФ проти України декларує очевидне: історикам треба ще дуже багато зробити для того, щоби колоніальні наративи були проговорені і деконструйовані. Завдання істориків Східної Європи - на фундаменті результатів «римських зустрічей» продовжувати будувати корпуси понову «деколонізованих» історій Східної Європи. Все ж, кожне нове покоління повинне переписувати історичні наративи - це не просто нормально, це необхідно