Для нього всі релігії були однаково "свої". Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником. Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі: він сам.

Великий, лютий і незграбний – нам здається, що схожість Росії з диким ведмедем є очевидною. Принаймні коли йдеться про Росію путінську, Радянський союз або ж Російську імперію. Але насправді асоціація ця виникла майже випадково. Завдяки посланцю імператора Священної Римської імперії Зигмунду Герберштайну - одному з перших європейців, який не лише відвідав Московію, а й оприлюднив звіт про свою мандрівку для загального ознайомлення.

По дорогах пролітають машини, обдаючи духом відпрацьованого палива. На броні піхота. Не зовсім така, як часто в тік-току. Заспані хлопці і мужики, із згорілими від сонця обличчями в щетині, заспаними очима і намагаються зігрітись в спальниках прямо на броні. Стою і махаю рукою тим мужикам, мовляв, "Вдалого полювання!". На кожній машині свіжо намальовані білі хрести, новий знак нашого війська. Я не знаю хто його придумав, але це сильно. Нагадує справді якийсь похід хрестоносців проти нечистої сили. Вдалого полювання вам, задайте жару!

Наталія Цмоць з дитинства в Пласт - український скаутинг. Була в новацтві і юнацтві станиці Оттава, Пласт Канада. Про її легендарного дідуся, пластуна-Героя, колись в Україні обов’язково буде відзнятий гостросюжетний фільм. Як він проводив спецоперації з визволення українських підпільників із в’язниць гестапо. Зокрема саме він витягнув з німецької неволі двох майбутніх генералів і начальників ГВШ УПА – Дмитра Грицая із пластового куреня «Чорноморці» та Олексу Гасина із куреня «Червона Калина». А теж пластуна Ярослава Старуха-«Стяга». Але все по черзі…

За останні 8 місяців я чую від держави вже третє можливе місце створення, яке все далі і далі. І третій дедлайн, який все далі і далі. Від проекту на Лисій горі навесні 2023, з проектом в Бикивні до осені 2023, до найновішого чергового проекту до 2025 року. Військове національне меморіальне кладовище в селі Гатне, а не в місті Києві! Це останні новини щодо створення проекту національного меморіального військового кладовища від 19 серпня 2023 року. Новини, які не потрапляють на очі суспільству, а про які тільки випадково дізнаються родини загиблих воїнів.

Наближення річниці завершення Першої російсько-чеченської війни у 1996 році - привід згадати про серпневі бої в Грозному, які й зумовили фінал цього епічного конфлікту. Саме під час операції "Джихад", коли ічкерійські війська несподівано з’явилися у контрольованій "федералами" і завгаєвцями (чеченськими колаборантами на чолі з "головою Чечні" Доку Завгаєвим) столиці республіки, сповна проявилася терористична натура окупантів.

Спектакль "Диктатура совісті" у київському Молодіжному театрі гримів у ті часи свіжими ідеями та перспективою фантастичних культурних змін. Ми одягнулися тоді всі, як в театр - сукні, костюми, краватки, білі сорочки, замшеві чи лаковані черевички, маленькі сумочки. Стояв тоді теплий день, прийшло надвечір`я… І коли ми, радісно збуджені після вистави, вийшли на вулицю після спектаклю, то просто остовпіли! 26 квітня у Києві на вулиці Прорізній валив, саме валив, а не пролітав, мокрий сніг.

Оприлюднено інформацію про те, що Музей історії євреїв у Росії включив до своєї колекції артефакти, незаконно вилучені з двох історичних синагог України: прикрашені різьбленням дерев'яні двері з Великої синагоги в Чорткові (XVIII ст.) і кам'яну плиту з написом із синагоги у Підгайцях (XVII ст.). Дослідники юдаїки й пам'яткознавці, музейники, активісти, журналісти і представники єврейських громад заявили, що двері з Чорткова й кам'яна плита з Підгайців опинилася в музеї внаслідок кричущої злочинної крадіжки. Їхнє експонування там сприймається нами як вияв російського колоніалізму й акт апропріації культурної спадщини українського єврейства.

Потрапивши у в'язницю, Василь Кук писав коханій листи, які вона берегла аж до моменту приходу в Красне совєтів. Побоюючись, що віднайдені аркуші паперу від розшукуваного вже новою владою підпільника, можуть стати приводом для репресій, Ольга спалила їх. Проте згорів лиш папір, палкі слова залишилися там де, їх не могла знайти жодна поліція - в її голові. Вона пам'ятала їх десятки років і відтворювала дослівно на нашій зустрічі, у майже столітньому віці. Завдяки цьому можемо нині побачити іншого Кука, не лише завзятого революціонера і підпільника, але й молодого, закоханого, романтичного хлопця.

Що робити, якщо перейменували вашу вулицю або місто? Коротка відповідь - нічого. Але хочу дати розгорнену, адже знову почалися маніпуляції, які активно поширюють у соцмережах боти, мовляв потрібно змінювати документи і платити за це гроші. Це неправда. До того ж, отримати доказ, що ти живеш на вулиці чи в місті, що змінили назви, легко. Я переконався в цьому на власному прикладі.

18 серпня Український інститут національної пам'яті розмістив на своєму сайті дивний текст під заголовком «Повернення до початкового місця розташування Національного військового меморіального кладовища поряд із Південним кладовищем міста Києва має прискорити його будівництво». Навесні 2023 року Міністерство культури й інформаційної політики запропонувало розмістити НВМК на Броварському шосе поблизу Биківні, але ця ділянка не підходить. Треба, мовляв, повернутися до розгляду ділянок, які пропонувалися раніше. Зокрема, біля Південного кладовища між Вітою-Поштовою і Глевахою. Це, нібито, прискорить будівництво НВМК. Щоб зрозуміти, про що і для чого написаний цей дивний текст, слід нагадати про те, що у ньому не написано.

На світлині зображений георгіївський кавалер, уродженець Санкт-Петербургу. Саме він був ключовою людиною, яка запровадила синьо-жовтий прапор, що й сьогодні використовує Військово-морський флот України. Коли він помер – жодна російська газета не надрукувала його некрологу. Так імперці його ненавиділи. А українські – написали. І пояснили, як з’явився синьо-жовтий стяг із трансформованим Андріївським хрестом на прапорі ВМФ України.

22 серпня 1992 року Президент УНР і Голова ОУН Микола Плав'юк склав повноваження Державного Центру УНР на вигнанні Президентові України Леонідові Кравчуку.

В Україні триває робота зі створення Національного військового меморіального кладовища. Не викликає сумнівів, що цей простір памʼяті і шани має бути створено у максимально можливі короткі терміни. Водночас це має бути одне з визначальних меморіальних місць в Україні. Створення такого кладовища – це не лише відповідь на поточну потребу гідно та з належними почестями ховати полеглих захисників України. Це також формування простору, який у майбутньому впливатиме на національну памʼять і навіть ідентичність.

Перспективним напрямком для ревізії Україною російського колоніалізму на Північному Кавказі могло б стати рішення про визнання назви чеченської столиці Джохар (замість Грозний). Нова назва була запроваджена указом президента Зелімхана Яндарбієва 23 січня 1997 - на честь загиблого першого президента ЧРІ Дудаєва.
Парламент затвердив перейменування тоді ж, коли й нову назву республіки - 24 березня 1998. З того часу і до російської окупації в 2000-му Грозний був Джохаром.

Дискусія навколо пам’ятника «Родины-матери» насправді лише продемонструвала, що й за тридцять років незалежності ми не те, що не осмислили, а навіть не проговорили суттєві речі. Одна з дописувачок, скажімо, написала: іменувати цей монумент "Батьківщиною" - все одно, що називати УРСР "повноцінним та нормальним етапом української державності". Інші йдуть ще далі – не зупиняючись на дискусії про повноцінність чи "нормальність" радянської "ерцаз-державності", оголошують, що вона взагалі не є частиною української історії – хіба лише періодом окупації.

"Родіна мать" - не просто тоталітарний символ совєцького режиму. Так само, як війна з росіянами не почалася 24 лютого 2022 року. Це втілення серцевини російської ідеї "возз'єднання народів", "братніх етнічних націй" через спільну "родіну", яка має бути "матір'ю" поневолених росіянами територій та культу "великої перемоги над фашистами", на якому виросли ті, хто вбиває, калічить, ґвалтує і грабує нас сьогодні.

Три роки тому, помер воїн доброволець - Владислав Бунецький на псевдо "Сивий". Тато пана Владислава воював проти московських окупантів в дивізії "Галичина". Згодом про це дізналися вороги і відправили всю сім'ю в Сибір. Владислав повернувся в Україну через кілька десятиліть. З початком російсько-української війни пан Владислав розповідав жителям Луганщини, що росія - наш ворог.

На фото - уродженець Бахмута, старшина Армії УНР, інженер та успішний бізнесмен, багаторічний голова української громади в Тулузі (Франція).

Про цього хлопця-крутянця більше 100 років знали лише прізвище. Тепер, завдяки віднайденим архівним документам вдалося повернути із небуття та реконструювати коротку біографію лікарського помічника Кирила Головащука, що у лавах Студентського куреня став на захист України у січні 1918 року.