10 лютого 1945 року, через два тижні після втечі нацистського екіпажу концтабору Аушвіц, польська комуністична влада створила трудовий табір в Освенцимі. Як записано в одному зі збережених документів – "з метою таборування фольксдойчів і людей, які чинять загрозу Польщі".

Призначення генерала Сирського спричинило цілком очікуваний для мене прорив інформаційної каналізації. Мудрі "експерти" і "розслідувачі" вихопили два факти з біографії новопризначеного Головкома: от воно що, то він у Росії народився, та ще й Московське загальновійськове командне закінчив, шок-сенсація!

У інтерв'ю Карлсону Путін зачепив дуже тригерну для України тему: 1) чи має Угорщина територіальні претензії до України, зокрема на Закарпаття? 2) чи є на Закарпатті угорський чи будь який інший сепаратизм? Путін стверджує, що так. Тобто що Угорщина має територіальні претензії на українське Закарпаття, а угорці на Закарпатті підтримують ідею приєднання до Угорщини. Як не парадоксально, чимало людей в Україні також досі стверджують, що так. Причому щодо обох питань, як і Путін.

Національне військове меморіальне кладовище — не кладовище у традиційному для нашої країни уявленні. Це фактично "останній пункт постійної дислокації для героїв", які загинули на полі бою, чи померли в час, коли війна завершилася. І тому тут, як у світовій традиції, так і в українській, яка щоправда ще формується, діють інші правила. Важливо розуміти, що незалежно від звання кожен військовослужбовець тут є рівним. Й уніфікація починається саме з типової намогильної споруди.

Цинічність ворога у відношенні до цивільного населення та все частіші напади російських ДРГ на північний кордон нашої держави спонукали мене звернутися до схожих випадків майже 100 років тому. Якщо бути точним, подій вересня 1918 року на Північно-Східному прикордонні Української Держави.

Горда красива дівчина на фото - Дося Куриляк (Кувік). Фотографія зроблена в одному з фотоательє у місті Сігет Мармароський, тепер це Румунія, на початку 1940-х, за кілька років до арешту Досі й відправлення її в один із таборів ГУЛАГу.

Чи не кожна земля в українській державі ще з давнини, мала свій герб. От, яким був герб нашої Галичини..? Скажете: "галка на щиті", то тоді постає інше питання - чому багато з нас майже не задумуючись оперує, часом, словосполученням "галицький лев"? То, зрештою - лев чи галка є гербом Галичини..? Де тут правда..?

Роман Червінський написав мені листа з тюрми. Пише, що прочитав мою книжку "Світлий шлях: історія одного концтабору", яка справила на нього глибоке враження та "відчуття емоційного вибуху". Взагалі, ситуація сюрреалістична: легенда розвідки пише з в'язниці рецензію на книжку, в якій йдеться про воєнного злочинця, якого він допоміг ув'язнити та який сидить десь поруч, також у тюрмі. І не в останню чергу - завдяки розголосу, який справила та ж таки книжка.

31 січня в Укрінформі зустрілися люди, які хотіли зрушити з місця досить дивну ситуацію зі створенням «українського Арлінгтону». Говорили 4 години. Було з чого журитися, були примарні підстави для оптимізму, лишився післясмак нерозуміння – а чи хтось почує.

Під час будівництва Каховської ГЕС у 1950-х роках радянська влада поховала під водою понад 250 тис. га українських земель, на частині з яких знаходилися важливі історичні об’єкти — залишки шести Запорізьких Січей та старовинні городища. Ці території називали Великим Лугом.

Не стало Івана Павловича Дейнеки - українського патріота, жителя Донецької області, який з 2014 року робив все, щоб московський окупант не ступав українською землею.

31 січня відбувся круглий стіл по надгробних спорудах на Національному військовому меморіальному кладовищі.

В Україні – черговий скандал. Цього разу через присудження Премії ім. Максима Рильського. Мені цей кейс за фабулою нагадав інший. Наприкінці 2022-го року проф. Франк Сисин звернув мою увагу, що на Амазоні виставлена нова книжка Михайла Грушевського - переклад на англійську книги Грушевського "Abrégé de l'histoire de l'Ukraine", що вперше побачила світ у Парижі у 1920 р. Сисин був сильно розчарований геть нефаховим перекладом, відсутністю передмови та взагалі будь-якого довідкового апарату. Ні я, ні мої колеги-грушевськознавці нічого про цей "амазонівський" проєкт не чули.

Упокоївся Дмитро Степовик. Про його наукову діяльність, багату бібліографію та викладацьку діяльність у ці дні буде багато дописів і публікацій. Хочеться у день переставлення згадати щось близьке і тепле, щире і братське. Воно було. За що я Богові і Покійному щиро дякую.

Іван Григорович був провідним актором-любителем українського театру, який діяв в 1930-х роках під егідою товариства "Буковинський Кобзар" в Чернівцях. Також був редактором чернівецького часопису "Самостійність". За свою українську націоналістичну діяльність Івана Григоровича було тричі засуджено румунським військовим судом – двічі в 1937 році в Чернівцях та в 1942 році в Яссах.

У літописі пише, що короля Данила поховали у 1264 році у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Холмі (тепер - на території Польщі). Але, як довели кілька років тому розкопки спільної українсько-польської експедиції, останків короля Данила у Святоуспенській церкві в Холмі, не виявлено. А, може, ми не там шукаємо?

22 січня 1919-го саме він провів молебень на Софіївському майдані у Києві. Раніше – першим доручив молитись за українську владу та заборонив згадувати очільників московської церкви. В його єпархію входили сучасні Дніпро, Маріуполь, Бахмут і Луганськ. Очолив перший синод відродженої Православної церкви України. Помираючи в більшовицькій в’язниці відмовився відректись від Бога. Сьогодні мало хто знає про Антонія Вишневського, який ще студентом став монахом в Києво-Печерській Лаврі, прийнявши чернече ім’я Агапіт.

105 років тому опівдні 22 січня 1919 року на майдані перед тисячолітньою Київською Софією було урочисто проголошено Акт Злуки Української та Західноукраїнської Народних Республік, який відтоді залишився одним з ключових документів нашої історії. На святі проголошення Акта Злуки того дня на Софіївській площі вагому роль відіграв український військовий оркестр, який надавав тій подій належної урочистості і про участь якого залишилися окремі спогади.

Вийшла друком грузинською мовою книга про українського афонського старця Авакума (Вакарова), який родом був із Закарпаття і був учнем відомого православного святого прп. Силуана Афонського.

Одні вважають, що будівля у Києві, зведена Павлом Альошиним на початку 1910-х - це Будинок Педагогічного музею, в якому містилася Центральна Рада. Інші впевнені, що на Володимирській, 57 стоїть Будинок Центральної Ради. Якщо ви думаєте, що це протистояння - справа наших складних часів, то помиляєтеся. Тому що цінну нерухомість завзято ділили ще у 1917-1919 роках.