найменше, що мені раніше хотілось, - це хоч якось і колись бути частиною армії чи державного апарату. Все недовге життя я належав собі, був самозайнятим юристом, приватником, підприємцем, самостійником у всіх сенсах. Вільною людиною, мандрівником. Але дослідження історії, яким присвятив себе з 2014 року, підказували, що це неминуче.

В Авдіївці були мурали Степану Бандері, Роману Шухевичу. Саме в цьому місті приймала присягу воїнів УПА, легендарна 1- ша Окрема штурмова рота ДУК "Правий сектор" під командуванням Героя України Да Вінчі. Російські окупанти з допомогою тисяч снарядів і бомб знищили місто. Вони не жаліли десятків тисяч своїх солдатів, які лягли при штурмі міста, вони не жаліли цивільних людей, які ховалися в підвалах. Вони не пожаліють наступного міста, яке вони захочуть захопити, якщо, ми їх не зупинимо.

21 лютого відбулося відкриття Літопису Оборони Маріуполя "М86".

Авдіївка впала, один з останніх форпостів старої лінії фронту 2014-2021 років. Певно, що не було жодного інакшого виходу ніж відступати... Майже 10 років місто обороняли українські солдати. А близько 8 років під їхнім захистом місцеві жителі, активісти, патріоти пробували робити це місто кращим. І це вдавалось дивовижним чином. Під самим носом у русні. Хоча багато хто розумів, що це скоріш за все сізіфова праця.

10 років тому, 18 лютого 2014-го, вранці я виходила з дому на роботу на височезних підборах і в дуже красивій спідниці. Чомусь захотілось саме того дня побути дівчинкою-дівчинкою. Натомість опинилась на Майдані, потім в Кріпосному, потім знову на Майдані, мала натовчені боки, добряче угоріла, але найгірше - я тоді вперше побачила поранених і вбитих людей. Це була точка неповернення. Ввечері додому повернулась у тому ж, але пропахлому димом одязі, зовсім інша людина.

Призначення генерала Сирського спричинило цілком очікуваний для мене прорив інформаційної каналізації. Мудрі "експерти" і "розслідувачі" вихопили два факти з біографії новопризначеного Головкома: от воно що, то він у Росії народився, та ще й Московське загальновійськове командне закінчив, шок-сенсація!

Національне військове меморіальне кладовище — не кладовище у традиційному для нашої країни уявленні. Це фактично "останній пункт постійної дислокації для героїв", які загинули на полі бою, чи померли в час, коли війна завершилася. І тому тут, як у світовій традиції, так і в українській, яка щоправда ще формується, діють інші правила. Важливо розуміти, що незалежно від звання кожен військовослужбовець тут є рівним. Й уніфікація починається саме з типової намогильної споруди.

Роман Червінський написав мені листа з тюрми. Пише, що прочитав мою книжку "Світлий шлях: історія одного концтабору", яка справила на нього глибоке враження та "відчуття емоційного вибуху". Взагалі, ситуація сюрреалістична: легенда розвідки пише з в'язниці рецензію на книжку, в якій йдеться про воєнного злочинця, якого він допоміг ув'язнити та який сидить десь поруч, також у тюрмі. І не в останню чергу - завдяки розголосу, який справила та ж таки книжка.

31 січня в Укрінформі зустрілися люди, які хотіли зрушити з місця досить дивну ситуацію зі створенням «українського Арлінгтону». Говорили 4 години. Було з чого журитися, були примарні підстави для оптимізму, лишився післясмак нерозуміння – а чи хтось почує.

Не стало Івана Павловича Дейнеки - українського патріота, жителя Донецької області, який з 2014 року робив все, щоб московський окупант не ступав українською землею.