Національне військове меморіальне кладовище — не кладовище у традиційному для нашої країни уявленні. Це фактично "останній пункт постійної дислокації для героїв", які загинули на полі бою, чи померли в час, коли війна завершилася. І тому тут, як у світовій традиції, так і в українській, яка щоправда ще формується, діють інші правила. Важливо розуміти, що незалежно від звання кожен військовослужбовець тут є рівним. Й уніфікація починається саме з типової намогильної споруди.

Роман Червінський написав мені листа з тюрми. Пише, що прочитав мою книжку "Світлий шлях: історія одного концтабору", яка справила на нього глибоке враження та "відчуття емоційного вибуху". Взагалі, ситуація сюрреалістична: легенда розвідки пише з в'язниці рецензію на книжку, в якій йдеться про воєнного злочинця, якого він допоміг ув'язнити та який сидить десь поруч, також у тюрмі. І не в останню чергу - завдяки розголосу, який справила та ж таки книжка.

31 січня в Укрінформі зустрілися люди, які хотіли зрушити з місця досить дивну ситуацію зі створенням «українського Арлінгтону». Говорили 4 години. Було з чого журитися, були примарні підстави для оптимізму, лишився післясмак нерозуміння – а чи хтось почує.

Не стало Івана Павловича Дейнеки - українського патріота, жителя Донецької області, який з 2014 року робив все, щоб московський окупант не ступав українською землею.

31 січня відбувся круглий стіл по надгробних спорудах на Національному військовому меморіальному кладовищі.

З Максимом Кривцовим я познайомився у 2016-му році. Він читав мої дописи про створення нової бригади Нацгвардії 3018, яка буде готуватись як бригада легкої піхоти за зразком НАТО, і прийшов в одному з перших наборів. Далі помітно виділявся. Він воював добровольцем з 2014-го року у "Правому секторі", писав вірші та захоплювався фотографією, але твердо вирішив стати професійним солдатом.

Підпишіть петицію про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України солдату Дмитру Рубашевському (Гансу), родом з Білорусі.