Іван Григорович був провідним актором-любителем українського театру, який діяв в 1930-х роках під егідою товариства "Буковинський Кобзар" в Чернівцях. Також був редактором чернівецького часопису "Самостійність". За свою українську націоналістичну діяльність Івана Григоровича було тричі засуджено румунським військовим судом – двічі в 1937 році в Чернівцях та в 1942 році в Яссах.

Спектакль "Диктатура совісті" у київському Молодіжному театрі гримів у ті часи свіжими ідеями та перспективою фантастичних культурних змін. Ми одягнулися тоді всі, як в театр - сукні, костюми, краватки, білі сорочки, замшеві чи лаковані черевички, маленькі сумочки. Стояв тоді теплий день, прийшло надвечір`я… І коли ми, радісно збуджені після вистави, вийшли на вулицю після спектаклю, то просто остовпіли! 26 квітня у Києві на вулиці Прорізній валив, саме валив, а не пролітав, мокрий сніг.

Навряд чи можу уявити своє життя без зустрічей із Романом Віктюком. Це були випадкові зустрічі, ми жодного разу не домовлялися, але завжди зустрічалися. Повсюди. У книгарні. — У твоєму віці я не був такою нудною мишею, не загрузав у книжках в таку погоду. У театрі, на його виставі.

1 листопада 2020 року отець парафії УГКЦ у Відні Тарас Чагала опублікував ряд неідентифікованих світлин вояків УСС. Фотокартки зберігаються в українській церкві Св.Варвари, в самому центрі столиці Австрії. Серед них виявився і портрет Леся Розлуцького. Основу цього тексту я написав 10 років тому, але без якісної світлини не наважувався публікувати. Звичайний пост у фейсбуці в День всіх померлих, це був сигнал. Пора робити українського Дон Жуана більш відомим. Він заслужив це своїм життям.