Історик Микола Гаєвой загинув на війні 27 серпня 2024 року. Він навчався в аспірантурі УКУ з історії. Для своєї дисертації обрав політичну біографію Ярослава Стецька. Фрагмент наукової роботи Микола надсилав редакції "Історичної правди". Публікуємо текст Миколи Гаєвого у пам'ять про полеглого Героя.

Ярослав Стецько, як президент Антибольшевицького Блоку Народів, у жовтні 1955 року з офіційним візитом прибув на острів Тайвань, де в той час розташовувалося керівництво Китайської Республіки на чолі з Чан Кайші. Через рік в українському видавництві у Мюнхені вийшла друком його праця під назвою "Тайвань - острів свободи та надії", де німецькою було опубліковано Комунікат про співробітництвом між АБН та APACLROC, інтерв'ю Стецька з Чан Кайші та Ку Ченг Каном, а також роздуми Стецька щодо соціально-економічного та політичного розвитку Вільного Китаю.

Матеріали про Антибільшовицький Блок Народів (АБН), які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України, дають змогу в нинішній ситуації під дещо іншим кутом зору подивитися на імперську політику Москви в усі періоди її існування в тих чи інших державних утвореннях і належним чином оцінити зусилля діячів українського-національно-визвольного руху, які намагалися об’єднати поневолені народи в боротьбі з імперією зла, застерігали увесь цивілізований світ бути пильними, згуртованими і не мати жодних ілюзій стосовно справжніх намірів кремлівських керманичів

«Змислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо: ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть»

«Коли на захист Акта 30 червня 1941 р. ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно – сильної армії, бо так склалися умови, – ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло...»

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.