21 травня виповнилося 100 років від народження Андрія Сахарова – радянському вченому, фізику-ядерщику і людині, яка ще за життя стала одним із головних символів дисидентського руху в СРСР. Сахаров жив у Москві (до висилки в Горький у 1980 році), але був орієнтиром для незгодних (і «головним болем» для КГБ) у всіх куточках країни: йому писали і дзвонили, передавали рукописи, просили поради і кликали на черговий суд з всього Радянського Союзу. Ім’я Сахарова часто згадується в документах КГБ УРСР, що зберігаються в архіві Служби безпеки України

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Маньчжурська операція влітку 1945 року планувалася Радянським Союзом як блискавична. Катки «червоних» танків мали знести все на своєму шляху. Однак під містечком Хутоу, замість трьох діб, радянські частини були вимушені вести бойові дії більше тижня. Лише залучення артилерії особливої потужності із резерву головнокомандування СРСР дозволило знищити всі залізобетонні точки і придушити опір японців. Ціною перемоги стали надзвичайно високі людські втрати.

Коли влітку 1944 року Галичина вдруге опинилася під радянською окупацією, перед владою постало питання – що робити з Греко-Католицькою Церквою в умовах того нового курсу в радянській релігійній політиці, який намітився починаючи з 1943 року. Довший час – понад півроку – влада вичікувала й приглядалася, оцінюючи ступінь лояльності цієї церкви до радянської дійсності

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.