За порівняно короткий проміжок часу можна відзначити певну нелогічність і непослідовність дій політики РІ у царині свободи совісті: якщо у 2-й половині ХІХ ст. спостерігається намагання «розполячити» РКЦ шляхом «оправославлення» (витіснення латинського обряду) та русифікації, то на початку ХХ ст. – спроби «розправославити» щойно створену громаду російських католиків шляхом примусу їх до відмови від східного обряду.

У 1915-1916 роках кримінальна ситуації в місті Катеринославі, виходячи з аналізу поліцейської звітності, значно загострилась. У відповідності до даних кримінальної статистики в степовому мегаполісі експонентно зростала кількість скоєних тяжких злочинів: розбійницьких пограбувань, вбивств з використанням вогнепальної зброї, збройних нальотів на торгівельні та фінансові установи, зґвалтувань, тощо.

Латинський обряд залишався кісткою в горлі царату і латентною загрозою для імперії. Ця ситуація вимагала від влади застосування більш вишуканих засобів боротьби. У 60-х роках ХІХ століття народилася ініціатива, яка передбачала так зване "розполячення" костьолу.

Історія Південної України багата і різноманітна. Вивчаючи наукові напрацювання дослідників краю можна легко прослідкувати, що сучасні міста та села мають давню та тривалу історію становлення, розвитку та розквіту. Проте наприкінці XVIII століття, коли ці землі ввійшли до складу Російської імперії, їхня історія почала змінюватись на догоду імперським інтересам. Так зникла або викривилась історія не одного населеного пункту. Не є виключенням і “Південна Пальміра” - Одеса.

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Гоніння і репресії царської влади були спрямовані не лише на представників польської національності, а стосувалися чисельної двокультурної спільноти Правобережної України, більшість якої складали етнічні українці

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

У фонді Подільського духовної консисторії Державного архіву Хмельницької області потрапила на очі справа «О запрещении печатания азбук русского языка с применением польского алфавита». «А чи не йдеться про українську латинку?», – відразу подумалося, хоча важко уявити такий феномен у Російській імперії ХІХ століття

«Скоро всіх набралося до 3000 добре озброєних українців, при 3-х гарматах, які притягли українці гарматники другого запасового дивізіону… Коли всі зібралися коло штабу округи, то пред'явили кацапам ультиматум, що, як через півгодини не випустять заарештованих українців, то розіб'ють все місто. Кацапи, налякані відвагою українців, зараз звільнили голову й представників»