В Україні досі тривають дискусії про ролі націоналізму і комунізму в її історії - і про це мають знати ті поляки, які очікують, що українці засудять злочини УПА проти поляків.
В Електронний архів визвольного руху avr.org.ua виклали у відкритий доступ колекцію документів про польсько-український конфлікт часів Другої світової війни та після неї.
9 липня програма "Історична правда з Вахтангом Кіпіані" зробить спробу максимально різнобічно та об’єктивно проаналізувати весь комплекс причин кривавого конфлікту українців та поляків на Волині 70 років тому.
Правда односторонньою бути не може. Не може бути одне зло більшим, а інше — "відплатне" — меншим. Не можуть бути ті, що вбивали з однієї сторони — бандитами, а з іншої, які так само знищували людей — героями.
31% населення Польщі нічого не знає про Волинську трагедію. 41% "щось чув, але небагато". І тільки 28% відповіли, що багато чули про ті події. При цьому 47% опитаних не знають, хто був жертвами і виконавцями злочину.
Поширеною практикою стало застосування подвійних стандартів, коли відповідальність і "зобов’язання до каяття" покладаються винятково на українську сторону. Підходи польської сторони не зазнають істотних коригувань зі зміною персонального складу вищої влади України.
Візит президента Польщі Броніслава Коморовського до Луцька, анонсований на 14 липня, є небажаним, бо може спровокувати загострення українсько-польських відносин.
Римо-католицька церква України визнає, що в 1940-х роках поляки убивали українців, але робили це не в таких масштабах і не такими варварськими методами, як українці.
Визначення "етнічні чистки з ознаками геноциду", вжите у резолюції Сенату Польщі з приводу 70-річчя Волинської трагедії, не відповідає жодним визначенням геноциду, що існують у міжнародній практиці.
Інститут національної пам'яті (ІНП) Польщі вивісив в інтернет українську та англійську версію "Кресової книги справедливих 1939-1945" - у цьому виданні зібрані свідчення про українців, які рятували своїх польських сусідів під час польсько-українського міжетнічного конфлікту і Волинської трагедії.
Після згаданої резолюції Сенату Республіки Польща українсько-польські взаємини ввійшли у фазу особливого напруження, що з огляду на національні інтереси і європейське майбутнє двох країни є ненормальним.
Сімдесята річниця антипольської акції на Волині розбурхала націоналістичні середовища по обидва боки кордону. З польського боку чуємо голоси, які прагнуть українського каяття; в Україні – жорсткі антипольські голоси.
Загиблий під Смоленськом керівник польського Інституту національної пам’яті Януш Куртика казав: "Шухевич ніколи не буде героєм для поляків, але я розумію, чому він є героєм для українців. Щодо певних сторінок нашого минулого нам слід домовитися не домовлятися".