Якщо в націоналіста Андрія Парубія настільною книгою для відродження Пласту була довоєнна книжечка "Юнацтво і Пласт" Дмитра Донцова, то в християнсько-демократичному середовищі пластунів-неофітів цю роль виконувала популярна брошурка діаспорного Пласту, яка "прилетіла із США" – книжечка Івана Франіва "Батькам про Пласт".

Слово "чета" запозичив із сербської мови Кирило Трильовський, який дуже обурювався, коли це слово перекручувалось на "чота". Мовознавець Василь Задорожний вважає, що в цьому випадку "фонетика перемогла історію". Фонетичні зміни у твірному "чота" склалися внаслідок закономірної лабіалізації "е" після шиплячого, як наприклад у словах "жона" (кол. "жена"), щока (кол. "щека") тощо.

Якось юнаком відвідував із мамою ще радянський ЖЕК у Львові. Здивувався, побачивши там фотоекспозицію під умовною назвою «фашистська уніатська церква». Як головний доказ «співпраці» УГКЦ виділялась світлина Андрея Шептицького із свастикою на грудях.

"З надлюдським криком "Гурра-а" кину­лися стрільці вперед. Я бачив, як Яримович, а недалеко від нього Степанівна користува­лися револьверами і йшли перед сотнею вперед… Москалі, на­гло заскочені, заніміли..."

Комуністична влада так налякалась "необандеровців", що забороняли продавати харчі пластунам, а у криницю неподалік одного з перших таборів всипали стільки хлор­ки, що вода стала непридатною до споживання...

4 квітня 2013 р. дивовижній жінці виповнилося б лише шістдесят... Вона прожила 45. І залишила слід в українській та американській музиці.