Він часто приходив на Майдан — літній чоловік з красивими сумними очима. Через рік після тих подій ми йдемо з ним алеєю Героїв Небесної Сотні і зупиняємося біля хреста зі свічками. Свічок цього дня на майдані багато — в Україні вшановують жертв Голодомору. Я запалюю свою, і ми йдемо вниз — до монумента Незалежності, де цього ж дня відзначають річницю Помаранчевої революції. «А я ж виступав зі сцени, коли снайпери розстрілювали людей», — згадує Дмитро Павличко. «І готові були тоді загинути?» — запитую. «Був готовий»…

«Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить», – написав геніальний український драматург Микола Куліш ще у 1929 році. Ці слова як ніколи актуальні сьогодні! Селище Чаплинка на Херсонщині нині захоплене російськими окупантами. 130 років тому воно теж було під російською окупацією. Саме тоді в бідній селянській родині 18 грудня 1892 року народився Микола Куліш, український письменник, режисер, драматург, громадський діяч, журналіст і редактор, діяч української освіти, педагог. Цьогоріч і сумний ювілей його біографії – 85 років тому Миколу Куліша радянська влада розстріляла в Сандармоху разом з іншими яскравими представниками української науки і культури, які увійшли в історію під назвою Розстріляне Відродження

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року