У 2006 році в Україні вийшов доволі непогано зроблений десятисерійний документальний серіал Ігоря Кобріна «Собор на крові» про історію українського націоналістичного руху 1920-1940-х років. З нього можна отримати чимало цікавої інформації. Але навряд чи щось може зрівнятися за цікавістю з сенсаційною знахідкою творців серіалу: у червні 1934 році, здійснюючи вдалий атентат на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, Організація українських націоналістів насправді мала на меті вбити... Йозефа Геббельса, який саме перебував 13-15 червня у Польщі з візитом!

До цього часу іноді можна почути, нібито ОУН та українські повстанці боролися за етнічно чисту Україну, намагалися винищити іноетнічне населення на українських етнографічних землях чи в районах етнічно змішаного населення, щоб змінити на користь українців національний склад таких районів та забезпечити їх входження до української держави. Такі висновки робляться із подій польсько-українського протистояння на Волині та в Галичині, що є неправдивими. Водночас діяльність повстанців на Буковині значною мірою вносить корективи, а іноді і прямо перекреслює такі висновки.

«Змислом мойого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо: ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть»

Передача дуже важлива: Акт Відновлення Української Державности і звіт з Народніх Зборів. Хотіли зачати з національного гімну. Це було самозрозуміле, але в бібліотеці гімну не було. І, мабуть, у цілій Галичині не було гімну на платівках. Справу врятував вояк з німецького пропаґандивного відділу. Він мав гімн награний на м’якій восковій платівці, а наспіваний ймовірно хором Божика у Кракові.

У ніч на 30 червня 1946 року щонайменше в 19-ти населених пунктах 7-х районів області та безпосередньо в місті Чернівці одночасно з’явилися листівки з нагоди 5-ї річниці проголошення Української Самостійної Соборної Держави. Такою потужною пропагандистською акцією повстанці черговий раз нагадали про себе та підкреслили споконвічне бажання Буковини входити до незалежної Української держави.

За усталеною до цього часу на Буковині історичною традицією, як і загалом в Україні, вважалося, що 30 червня 1941 року відновлення Української держави відбулося тільки у Львові. Крім Буковинського Віче 3 листопада 1918 року, на якому українцями Буковини було проголосило своє прагнення належати до Української держави, нібито до 90-х років ХХ століття інших проявів такого бажання не було. Проте нещодавнє відкриття в Державному архіві Чернівецької області змушує зовсім по-новому подивитись на події далекого червня 1941 року в Чернівцях на навколо.

«Коли на захист Акта 30 червня 1941 р. ми не були спроможні поставити танків, гармат і бомбовозів, відповідно – сильної армії, бо так склалися умови, – ми вирішили танкам, бомбовозам і гарматам окупантів протиставити вірність ідеї Суверенітету нації, гідність і гордість великої духом нації, незламність нашого характеру, чистоту нашого серця, нашу безстрашність особисто захищати проголошене діло...»

Україна не потребує, щоб ми героїчно вмерли, а щоб ми героїчно боролись і помагали їй, а тому треба належного фахового вишколу, бо Україна і по війні потребуватиме добре вишколеного війська для оборони кордонів перед відвічним нашим ворогом – москалем.