Потрапивши у в'язницю, Василь Кук писав коханій листи, які вона берегла аж до моменту приходу в Красне совєтів. Побоюючись, що віднайдені аркуші паперу від розшукуваного вже новою владою підпільника, можуть стати приводом для репресій, Ольга спалила їх. Проте згорів лиш папір, палкі слова залишилися там де, їх не могла знайти жодна поліція - в її голові. Вона пам'ятала їх десятки років і відтворювала дослівно на нашій зустрічі, у майже столітньому віці. Завдяки цьому можемо нині побачити іншого Кука, не лише завзятого революціонера і підпільника, але й молодого, закоханого, романтичного хлопця.