Пригадую, то вже було на переломі 1970–1980-х років: у розмові Блаженнішого з тодішнім Папою Іваном Павлом ІІ зайшла мова за єпископів, і Папа поставив питання: "Чи є в Україні єпископи?". Блаженніший відповів, що так. А Папа: "Якщо є єпископи, ну, то Богу дякувати, є надія, що церква перетриває". Існування єпископів було дуже важне для церкви навіть у тих обставинах підпілля. І тоді Блаженніший таку розв'язку видумав: щоби на поселеннях поза Україною, поза Радянським Союзом мати єпископів, які могли би на випадок такого винищення всіх єпископів в Україні поїхати туди й відновити єпископат.

Поки Палестину руйнував арабо-єврейський конфлікт, в Європі почала набирати сили нова загроза для європейських євреїв, та і для всієї західної цивілізації, загроза, що лише підкреслила актуальність ідей сіоністів ішуву. Ця загроза росла, збільшувалась, аж поки не вибухнула, сколихнувши світовий статус-кво, показавши, якими моторошно далекоглядними були перші сіоністи, та змінивши хід історії.

Доктор Кальбарчик нарешті не втримався від коментаря: «Я думаю, що Домоня намагалися, не вербуючи, використовувати «всліпу», тобто без його згоди. Його могли використовувати як магніт, до якого притягувалися інші незадоволені...»