Бульвар Лесі Українки, на якому розташувалась однойменна зупинка, з`явився у Києві в кінці 50-тих років минулого сторіччя. У хвості бульвар колись проклали на місці колишніх вулиць Засарайної, Щорса (тепер Євгена Коновальця ) та Печерської з Болсуновською. Печерська вулиця мала свою складну долю.

Цей відомий памʼятник стоїть на бульварі Тараса Шевченка, причому стоїть трохи нечемно, спиною до киян, до центру Києва, і вже через плече, навздогін, махає нам рукою, мовляв, "бувайте". Щорс фактично покидає місто, виїжджаючи з Києва у напрямку проспекту Перемоги, як виїжджають тисячі киян ввечері в пʼятницю на вихідні.
Щорса історія таки потрохи випихає з нашого Києва. І хоча на бульварі Шевченка кінь із Щорсом ще стоїть, проте все ж людина на прізвище Коновалець таки його повалила

Поруч інституту був великий універмаг, Печерський. І там час від часу траплялися дива у вигляді імпортних товарів. Проте навіть коли ці товари з'являлися, і коли ти в боротьбі та навіть бійках доходив у кількагодинній черзі до омріяного прилавку, виявлялося, що купити їх на зарплатню інженера не завжди було легко. І дівчата придумали геніальний вихід

Боєнська вулиця, сповнена тваринного жаху в прямому сенсі, Іван Кудря, за яким тягнеться шлейф крові та нищення, трагедії Жовтневого палацу та Хмарочоса Гінзбурга, а тепер готелю `Україна`, які стоять практично поруч, дивляться один на одного – усі ці місця та імена якось фантастично сплелися драматичними нитками нашої історії.

В районі зупинок Печерського мосту закінчувалася домашня атмосфера і розбігалися дороги на всі ділові боки великого міста. Спортивні штани пенсіонерів, "тягнучки", халати домогосподарок у дрібні квіточки, немите волосся, тапочки, авоськи, ненафарбовані червоним губи, старі куртки, в яких ходили по гриби, сюди не доходили.
Якщо ти вже доїжджав до Печерського мосту, то одягнений був по-міському, відповідно тодішній моді або міським стильним тенденціям. Цей згусток транспортних зупинок з назвою "Печерський міст" був перепусткою у велике місто

Зупинка «Вулиця Німанська» була місцевим епіцентром найважливіших життєвих потреб, матеріальних, фізичних і духовних. Районна поліклініка Печерського району, базарчик з красномовною неофіційною назвою «Яма», пункт ремонту взуття з відмінною репутацією, літні вуличні прилавки з дешевими помідорами та кілометровими чергами за ними, поворот на коротшу дорогу до Ботанічного саду та кінотеатру «Слава».

Василь Шумов, робітник заводу "Арсенал", учасник більшовицького повстання у 1917–1918 роках. І директорка школи Євгенія Вацлавівна Шумова. Лише один її вигляд свідчив про абсолютно протилежне походження. Завжди пряма спина, така балеринська постава, яка формується поколіннями, бездоганна зачіска, елегантний костюм вишуканого світло-сірого кольору, тонкі панчохи, акуратні туфельки і малесенькі, просто мікроскопічні, діаманти у вухах. І головне, отой тихий голос. Однаковий набір букв, Шумов, Шумова, а яка космічна різниця