Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками

Дипломи Української Господарської Академії здобули 560 студентів. Інженерами стали 439 вихідців із Великої України, 50 галичан, 42 кубанці, 9 білорусів, 1 чех (з Радомишльського повіту), по 3 українці з Бессарабії та Буковини, по одному з Прящівщини і Зеленого Клину, двоє уродженців Донщини і восьмеро вихідців із різних російських губерній

Празьку вулицю Соколовську та українське село Соколове під Харковом відділяють близько півтори тисячі кілометрів, однак минуле століття зв’язало ці дві віддалені локації значно міцніше, ніж то виглядає на перший погляд

Александер Дубчек важко зітхнув. Генеральний секретар ЦК КПЧ протягом 25-хвилинного звернення тремтячим голосом закликав свій народ до спокою та співпраці. Намагався переконати людей, що ситуація під контролем. Але його зітхання в кінці промови було промовистішим за будь-які слова. На дворі було 27 серпня 1968 року. Дубчек щойно повернувся з Москви, де, будучи заручником СРСР, підписав «Московський протокол». На вулицях Праги стояли радянські танки. Празька весна завершилася.

Війна створила таке багате тло для митця, що просто пірнай, хапай зубами, і вилазь звідти з повним багажем нового досвіду. І ми мусимо це вхопити, і витягти, і зберегти для інших людей, для наступних поколінь, для наших дітей. Дай Боже, щоб вони про це тільки читали з наших книг, з того, що ми напишемо.

Влада Австралії забрала близько 100 000 дітей-аборигенів у період з 1910 по 1970. Що сталося з цими дітьми? Що про це каже чинна влада? Що думають про це самі австралійці?